Замріяні очі,
Дитячі, співочі
Тебе зустрічають щодня.
І ти розумієш,
Що з ними й ти мрієш,
Пірнаючи в вихор життя.
В безодню дитинства
Ти вмить ненавмисно
Впадеш і залишишся там.
І все пригадаєш,
Як жалю не знаєш,
Радіючи помилкам.
Не знаючи втоми
Як стешкой знайомой
Рушаешь, щоб сонце зустріть,
Бо віриш, без цього
Не буде нічого,
Цю річ неодмінно зробить.
Немає вагання,
Лише намагання
Здійснити дурницю якусь.
І все це ти бачиш
У очах дитячих,
І сумно від того чомусь.
Були й в тебе очі,
Дитячі, співочі,
Та ділось кудись, не знайти
Той час, коли згинув
Той світ, що покинув,
Омріяний, світлий, живий.
Лише тільки сльози:
Ти більше невзмозі
Робити дурниці в житті.
Повинен ти дбати,
Щоб сміх немовляти
Не згас у своїй простоті.
Той сміх як віконце
До мрій, де ти сонце
Так щиро щоранку вітав.
І навіть не дивно,
Чому сміх чарівний
Все те тобі враз нагадав.
