Відчай був той такий, на межі
І такий безпорадний уперше.
І здавалось мільйони ножів –
По саму рукоять в її серце.
- Хоч би хто, щоб відсунув межу...
Одним дотиком слова, одненьким.
Біди надто її стережуть,
Часом долю, зібгавши в кишеньку.
Роздавала себе по шматку,
Навіть решту чомусь не просила.
І тримала жалі в повитку,
Ну, а часом було - вже не сила.
Хтось ярлик їй від жертви вчепив,
Хтось подумав: «Чого вона хоче?»
Хтось довіру навік утопив,
Хтось – у очі, а хтось поза очі.
«От дурепа!» - сказала собі,
Відкупилась від болю цим віршем.
Укусили – і слід від зубів
Завжди робить на градус сильнішим.
- Я – залізна, камінна тепер!
Не шукаю у смертних пророків!
В кулаці, затиснувши себе,
Йшла до себе, не чуючи кроків.
Вітаю,пане Олексо! Мені поезія принесла радість творчості і розчарування в багатьох людях. Новий етап мого буття. Маю пройти, за мене ніхто цього не зробить. Але я побачила багато інших людей, які йдуть зі мною одним шляхом, просто ідуть без взаємних умов і канонів. Це мене дуже тішить.Дякую за запрошення. З радістю зайду.
Не розуміють, або навмисно, що йде гібридна війна, що писати воєнну, патріотичну лірику складно. Коли не підтримують, хоча б не шкодили автору. Ніхто не примушує читати,підтримувати.
Людочко, нам так не вистачало Вашої чудової поезії! Завжди знайте, що за чорною смугою у житті буде світла і радісна! Хай сила і воля ніколи не покидає Вас!
Вітаю,Надієчко! Дякую тобі, ти завжди правильно читаєш мої вірші. Скучила, винна перед Вами, мої клубні друзі. Дякую,Надічко, за побажання, дуже потрібні. Навзаєм!