Раз маленький павучок
залетів на будячок.
Як? З ним вітер жартував,
упустив і не спіймав.
Сам повіявся кудись
безтурботно сміючись.
Не злякався павучок
будякових колючок.
Павутинку почав ткати,
як учила його мати.
Трішки криво, так і сяк,
не виходило ніяк.
Потім знову починав,
і канатик все ж зіткав.
І по ньому павучок
зліз в травичку, й у лісок
дуже швидко поспішив,
бо навколо стільки див...
Ось мурашка пробігала,
павучка чимсь пригощала.
Там десь виліз черв'ячок,
аж здригнувся павучок!
Ухопився за стеблинку,
потім виліз на ялинку,
роздивився навкруги:
-Ой же лишенько! Куди
мені треба прямувати,
щоб дістатись мами й тата?
Тут метелик прилетів,
подивився, й пожурив
— Ну куди таке малому,
залишатися без дому?
Каже :"Знаю я хто ти!
Он твій дім, туди лети!"
- Як лети? Та я ж не вмію,
крил немає, не зумію!
Може, ти поможеш, друже?
Хочу я додому дуже.
- Що ж сідай мені на спинку,
Будеш вдома, за хвилинку.
Долетіли. Добре так -
недалеко той будяк
від павучої домівки.
Бо непросто то для спинки.
Ну а потім зустрічались,
цілувались, обіймались,
пригощались чим було,
аж до ранку все гуло.
Казка ця про те малята -
Слухати щоб маму й тата.
Не сказавши де й куди
ви зібралися - не йти.
Добре вчитися усьому.
Знати шлях до свого дому.
Не боятись перешкод,
якщо прагнули пригод.
Друзів добре обирати.
Всім завжди допомагати!
Дякую!
