Гіркий полин з медових вуст,
Годинник цокає зухвало.
Храм вірності чи сад розпуст?
Спокуса випускає жало...
Ягнята з геном вовчих зграй,
Гібридність нині дуже в моді.
Шепоче хтось: Тікай! Тікай!
Сідає сонце ген на сході...
Ось янгол з демоном в очах,
Холодний погляд лишить опік.
Одне спасіння з сотні плах -
Відчутний ледь любові дотик...
Гарний вiрш, Iрин Ко. Це точно, досить неоднознчним е цей свiт навколо нас. I не описати його якимись конкретними, стандартними фразами, бо усе вкупi тут - темнi дii зi свiтлими переплетенi. Щось у стилi китайського символу "iнь-ян" проглядаеться:
Тiльки от може, щоб мiж передостаннiм i останнiм рядками було краще поеднання, слово "одне" замiнити на "та е":
Та е спасiння з сотнi плах -
Вiдчутний ледь любовi дотик...
Сумую за тими часами з дитинства коли було хороше і погане, чорне і біле з чіткими межами...
А стосовно вашого зауваження, не бачу суттєвої різниці в звучанні.
Дякую, Дмитре, за увагу.
Ну, може ще i у майбутньому соцiальна обстановка дещо покращиться. Усяке може бути, так що i дуже засмучуватися вiд даноi гiбридностi, явно, не варто. Бо приемнi подii визначити можна в усi часи, просто тепер бiльше зусиль для того треба докласти. Якщо занадто тужити з якогось приводу, то раптом, як у тiй пiснi - почнеш дублювати вiдчуття вiолончелi, що одна на все мiсто:
Рэгтайм для пустых коридоров.
Сентиментальность осенних листьев.
Виолончель одна на весь город -
Тихо тоскует о прожитой жизни.
Геніальна поезія,в якій ясно,глибоко розкрито ознаки гібридності,що поглинає все добре на своєму шляху,актуальну тему,що породжує байдужість. Гібридність вишкірює зуби,кусає,отруює,вбиває!Майстерно викладений зміст поезії.
Неперевершено,мудро!
Шкода,що у авторки таких поезій немає ні однієї виданої книги!
Гібридність стирає межі і робить світ невиразним і небезпечним водночас.
Думки про це спонукали до написання твору.
Дякую за добрі слова і віру у мої творчі здібності!