Не зважай, я не буду тобою, в тобі... Я не стану
Як частинкою тебе, як ти не збагнеш, не захочеш, так щиро й безмежно...
Не зважай, бо не буде ні бою в собі, ані рваної рани,
Так як в дзеркалі ми - близнюки, але ми, зазвичай, та́кож і протилежні.
Не зважай, не сумуй над діагнозом, ніби, здалось, остаточним,
Що у людства, як прийнято, був еталон та зразок протиріччя, двобою.
Зазвичай не кохання взаємне здавалось у світі порочним,
А відсутність його та присутність зневаги і люті обличчя... у болі...
Не зважай та не думай над тим, що іще у житті не ставалось,
Хай настільки жадане, чи ні... ще не здійснене в мріях, у снах і насправді.
Не зважай та не край своє тло у душі, що вже ніби здавалась,
Бо навічне кохання вві сні, чи у прийдешніх діях не злине без зради.
Не зважай, я не буду тобою, в тобі... не останні
Ми хвилини з тобою, роки... Хіба ти не захочеш, так щиро й безмежно...
Не зважай, не чекай ти ні бою в собі, ані рваної рани,
Так як в дзеркалі ми - близнюки, але ми, зазвичай, за́вжди і протилежні!
ID:
843673
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.08.2019 02:15:45
© дата внесення змiн: 01.08.2019 02:15:45
автор: Володимир Науменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
