Хатки, хатки … Вистроїлись в ряд
А поміж них квітучі вишні
Корови йдуть - наче на парад
Де квіти в полі й трави пишні…
Ґелґочуть гуси в загорожі
Попід сараєм півень співав
Біленька хата, квітнуть рожі
Яскравий ранок, справжні дива.
Рідне село Кармелюково…
Ти там блукала босонога
Квіти стрічали веселково
Твоє дитинство, але ж дорога
Здавалась, занадто колюча,
Сім`я велика, все нестатки
Як білка в роботі матуся,
Надіялась привить задатки.
Хтось їсть, цукерки - слина тече
Мабуть смачненькі, рубля б хто дав
Пішла б й купила. Жага пече
Нехай би хто, хоч пообіцяв…
Нікому й діла, й часу нема,
Звернуть уваги все не хочуть
Образа давить, немов німа…
В кутку сховалась, сльозу зніма.
Без тата сумно, вітчим мовчить
Дідусь й бабця часто сварливі
Чи хто обійме? Рве душу, гнітить
Й матуся занадто журливі.
Як літо, є де розгулятись
В поле побіжить, на долину
Загралась, поміж трав і квітів
Чи й… шукатимуть цю дитину
Всміхалась бджілкам у суцвітті.
А осінь якщо, ще й плаксива
Так зовсім кепсько - де подітись?
До того ж й часто хвороблива
Тож має й цим усім змиритись.
За вікном хуга…. У хатині
Любується, як сніг літає
Чобітків немає дитині
Катма грошей, бабця вмовляє.
На піч залізе, мов кошеня
В руках картопля, ще тепленька
Ледь - ледь зігрілась, довга зима
Здола сон і йому раденька.
Дорога в школу… У містечко…
Мов промінь сонця, є надія
О, як же добре й недалечко!
Село покинуть… жила мрія!
Ті сірі стіни в інтернаті…
Стискали горло, десь би втекти
Нехай в тітки б, в маленькій хаті
Там би- думка - прихисток знайти!
Осінь… за вікном крижаний дощ
У рваних чобітках в калюжу
Ой,вже вступила, поможе хто?
Зігріє тіло, серце й душу?
Дитя ж, ще зовсім, шкода тітці
Знайомі двері, чай пахучий
Раділа ковдрі, сухій хустці
Прогнала холод, той, пекучий.
Час, мов рікою, спливав швидко
Ось вже і школа, за плечима
Квітка розквітла ясноока
Сестри в селі і одна мама
Ні - ні, є плани, йти навчатись
А що - то доля? Може підкаже?
Із злиднів треба вибиратись
Зробити, як все? Та й заплаче…
Бур`ян по стежці… таке життя..
І небо в хмарах, де розрада?
Іти сміливо у майбуття
Наважилась… роботі рада!
В друкарні важко, довгі ночі
Злипались очі, нема втіхи
В село дорога, коли й в тітки
Тож треба відпочити трішки…
Весна принесла всім кохання
Неоминула й її доля
Плекала в душі сподівання
На все мабуть, є Божа воля.
Повела доля в казковий край
Вечірні зорі , спів пташиний
Солодкі уста - попала в рай
Нектар той пила, чудодійний.
Місяць вповні… зорі в небесах
Мов ворожили… ясні очі
Й п `янка пристрасть - політ на крилах
Про їх кохання знали ночі.
А час летів… Родилась доня
Радість в сім`ї…. але ж затісно
Й грошей катма, важке щодення
Свій… би куток мати завчасно.
Клали копійку до копійки
Економили на чому можна
Було й здавали пусті пляшки
Як би ж жить краще - не жебраки ж….
Ті дев`яності не забути
Пусті прилавки, розчарування
Десь би ковбаски шмат добути
Хоча б для доні… сподівання
Важкі часи- відійдуть в небуття
Плека надію на краще життя.
Не той характер - руки скласти
Не впаде з неба манна каша
Зусиль потрібно всіх докласти
Де вихід знайти - не йти ж красти!
Вдалось зібратись, план на далі
ОкрІм роботи, на Польщу путь
Розділить хто, з нею печалі?
І рветься серце, надії мруть.
Чоловік теж, не із багатих
Батьки старенькі, живуть в селі
Забагато думок крилатих…
В душі так кепсько, бракує слів.
Керує доля … Росте доня...
Їй колискову співав тато
Вона ж у Польщі, того варте
Заробить гроші, буде свято!
Дав Бог терпІння, склали гроші
Частину хАти вдалось купить
Допомогли люди хороші
Позику дАли… щаслива мить.
Сидіть не стала, спішить треба.
І кинулась по всіх базарах
Йшла в спекулянтки, брала злоба
Та вихід є ! Хоч в очах і страх!
Свята Різдвяні, холод пройма…
Поруч донька, трохи замерзли
Вдвох веселіше, то все дарма
Яблука на продаж привезли.
Напівголодні… Київ… Москва…
Коли б вдалось побачить світу?
Повіддавати ж борги треба
І це зробили, мали втіху.
Радо, як птаха, гніздечко в`є
Новенькі меблі, газ у домі
Вмить, розчарування розів`є
Знов ясні мрії, вдячність долі.
Весна – красна… Радісно в домі,
Синочок на руках у неї
Щасливий батько, сяють очі…
Подарував їй орхідеї.
Та чи довгеньким щастя було?
Зростали діти… таїла тінь
В душі страждання, не до сміху.
До чоловіка прив`язла лінь.
А часом, поряд і чарчина…
Як зупинити оцей безлад
Бідкались діти й вся родина
Для всіх який, він подасть приклад?
Мов куштувала гірке вино
Терпіла, бідкалась на долю
Як місяць загляне у вікно
Сльозам вкотре давала волю.
На ранок сонце яснооке
Торкнеться промінь до обличчя
Сумління зніме гірке й липке
Вже й усміхнулась молодиця.
Любити вміла і кохати…
Адже так вірила у щастя
Цінити здатна і прощати
Біль побороти, знала вдасться.
Вже й діточки попідростали
Доня чарівна, смілий хлопчик
Помічники для неї стали
Милі, мов сонячний промінчик!
Води скільки… стекло у річці
Прийшлось всього мати по житті
Порадниця рідній сестричці…
Нема кому, помогти в скруті.
Сама ж має знову навчатись
Йде працювати на залізницю
Прийшлось досвіду набиратись
Тож керувати - не дрібниці!
Вирішувала всі питання
Тягар важкий, але справлялась
І на роботі все зарання
Й простого люду не цуралась.
У коси сивину вплітала
Здавалося й краще жилося
Дітей на рушнику вітала
Хоча й не завжди все моглося.
В селі хатина похилилась
Пішла матуся у інший світ
Напевно й трохи притомилась
До всього, ще й хворий чоловік….
Похмурний ранок, пташка на вікні
Біда підкралась, біль незваний
У грудях тисне … темнії дні
Одна нині, пішов коханий…
Серед зими теж дощ буває
На склі лишає він краплини
Журба і сум серденько крає
І зітре по щоках сльозини
І часто сяде, біля вікна
Згадає ждав, смажив картоплю
Чекає від діточок дзвінка
Поскаржиться… вкотре на долю….
Життя прожити, не завжди легко
Часом сама себе вмовляла
Полинні сльози на жаль часто,
Доля терпка - таку й сприймала.
Час не спинить… вже білі коси…
Ледь сховає, ніжно всміхнеться
Ранком стріча сріблясті роси.. .
Й яскраве сонце, ось так й живеться…
По хаті галас, діти зібрались….
На душі радість, мов б`є джерельце
То онучата у жмурки грались…
Тепло й щАстя відчула на серці!
20.07.2019р.
Фото з із інтернета
Село Кармелюкове
Дякую, Ніночко, за чудову оду! Хай щастить їй у житті!!!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Вам,Ніночко!Оце щойно прийшла з її ювілею.Гарно погуляли,я рада,що їй і її дітям сподобалася ода. Я її лише поздоровила,а оду вони самі читали.
Терниста життєва дорога була у Вашої сестри, Ніночко, та вистояла жінка, і доля іноді приносить радість ласкою і усмішками дітей і онуків! Ода - супер!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, доле, доле, -хочу спитати,
Чому ти, доле, не рідна мати,
Чому для тебе ми чужі діти?
Коли ж ти доленько уже розквітнеш?
Але ж надворі день, сонце світить,
Дасть Бог і Ваша доля розквітне.
Щастя Вам, натхнення, світла, радості й любові.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Передам побажання обов`язково! Це ода до ювілею(60р)двоюрідній сестрі чоловіка.
