Сліди Наталки стихли на помості.
Десь розчинились в зимах і системах.
Ми більш не при́йдемо до неї в гості,
Й вона не вийде на цю клубну сцену.
Не чутно нині Лисенка і вальсів,
У за́світ відійшли сільські актори.
Вони учили не втрачати шансів
І праці віддаватися до змори.
В нудьзі за театралами із поля,
За плачем вдаваним й веселим сміхом,
За впертістю Наталки і Стодолі
Рипить поміст, неначе стогне лихо.
Вороння будить клубні шиби криком,
В’ють гнізда й виють на піддашші сови.
Клуб скніє. Зиркають примари з вікон,
Щоб мурмотіти з мороком й багровим.
Гарно, бо написано від неспокійної душі, актуально - у більшості сіл ця проблема.
Та що казати про села. ДК нашого Сумського машинобудівного ледве дише. Із 25 тис. працівників заводу не можу сказати, чи хоч 5 тис.залишилось... гіркі реалії сьогодення.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой як же мені брлить це. Та на жаль це наше сьогодення.. Від культури відвернулися, бо в барах та нічниї забігайловках краще занівечити молодь. "Тупими упрасляти легко/ Дуже гарно написали
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На жаль це реальності нинішнього ні не життя, а існування. Слава Богу ще не всі зникли у нас клуби, в моїм місті все ще є, і в деяких селах, але тримаються вони на ентузіанстві старих кадрів...
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00