Ти чого прийшла і вили
Пхаєш прямо чуть не в ніс?
Зайченя гарненьке й миле
На стерні сидить і в ліс
Не втямки йому тікати.
Правда, в лісі хижий лис,
Тільки, де ж малому знати,
Що життя колючий спис.
Не навчила те ще мати.
То ж сидить із переляку,
Лиш притислось до землі,
В животі - зерно до смаку.
Що робити з ним мені?
Та інстинкт додав враз сили
Й пострибало зайченя,
Що не втрапити на вили,
Вже й не видно з-під пенька.
21.07.19
світлина автора: Валентина Ланевич
згадую коли я косив на ділянці побачив і зловив одного а потім другого зайченятка за вуха я віддав їх сусіду одне здохло відразу в клітці а інше за якийсь час
гарна розповідь про зустріч з зайченям
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це я написала про одне, а, насправді, їх було четверо, вони сиділи під соломою, кожен окремо і я кожен раз дивувалась, як жоден із них не потрапив прямо на вили, їх же зовсім не видно було. Я іх фотографувала, а вони сиділи, як пришпилені до землі до того часу, поки я не торкалася до них руками, щоб повтікали. І Вам, дякую, Володимире, за цікаву розповідь.