ти ревнуєш мене до снів
у яких є чуже ім‘я:
хто наснитися їй посмів?
і при чому при тому я?
ти читаєш мої листи
адресовані не мені:
я, напевно, таки не з тих,
але кимось би бути міг?
ти шукаєш мої сліди
у словах між чужих рядків:
це ж вони - наче на слюді
невловимі такі, тонкі?
ти ненавидиш кожен день
у якому мене нема:
що, як знову вона піде
у ранковий густий туман?
ти- щілина в моїй броні,
Ахілеса слабка п'ята,
я не можу сказати "ні",
ти не можеш сказати "так",
я ревную до снів, листів,
я ревную до сміху й сліз -
до твоїх, до моїх... слідів
наробив Саваотів віз -
у туман, у чебрець, у вир
і у мороку матір - ніч,
накатався уздовж і вшир,
ніби, й скинув обузу з пліч,
скинув з свого плеча для нас,
свій каптан та роздер навпІл,
ох, у Бога гладкий шинквас,
ох, у Бога широкий стіл...
Елоаг Він чи Елогім,
чи скорбить по Нім Сатана,
чи співа Ісаія гімн -
нам до того й думок нема...
ми зшиваємо той каптан,
поколовши пучки до сліз...
у зрадливий густий туман
покотився рипучий віз
ти написала краще, ніж я. не заперечуй - це правда. так пишеться, коли... рветься гострим. знаєш, буває такий оксюморон, коли одна й та сама річ - це і правда і брехня водночас. І ти мечешся, мечешся... Не знаєш, що правильніше - який полюс? А воно...не посередині навіть... А одночасно. Це я не про твір зараз.
це щось сугубо індивідуальне, що знають тільки двоє, тому коментарі лишні, хіба що побажання якось опреділитися з тим туманом і не ходити сюди-туди, але то так моя суб"єктивна думка...
Ulcus відповів на коментар *SELENA*, 15.07.2019 - 09:11
у поезії - як у сні - можливо все. іноді то може видаватися надто сокровенним, але ж публікація вже означає те, що автор ділиться не обов‘язково ЛГ=автор. тому хай собі блукає - чи то в тумані, чи в чужих рядках дякую вам за вболівання за мою Горпинку
Як же я розумію Ваш вірш... та найбільше всеодно сподобалося"... ти ненавидиш кожен день
у якому мене нема:"...Так би завжди це відчувати від коханої людини. Щастя Вам!