Мого дитинства золотий горіх -
Широкий стовбур в дві розлогих крони,
Вбирав з роками сонце і мій сміх
І знав думки, що каркають ворони.
А скільки літ йому було: хтозна?..
Казали з подивом: «Багато... Ого-го!».
Цвіла на ньому не одна весна...
Такий горіх — один на все село!
Кремезний, моцний* (хоч й похилий вік),
Що не під силу двом навкруг обняти.
На гілці тій, що виросла убік,
Татусь надумав дещо змайструвати.
Мені цікаве все булó тоді,
Ловила кожен рух його і вдачу...
Татусь рідненький спорядив мені
На шну́рках гойдалку! Радію, скачу...
— Сідай, дитинко, і тримайсь міцніш.
І я біжу, біжу на неї сісти,
Сміюся дзвінко і лечу хуткіш,
Не страшно, аж до неба полетіти.
Старенький коц* на скошеній траві,
Була весела ззаду наша хата.
Ми лущили горіхи золоті,
Гойдав горіх також сестру і брата.
Течуть сльозинки... спогади - щемкі...
Закрию очі, хай ніхто не бачить.
Я пів життя живу на чужині
Чи Бог мені за все оце пробачить?
Коц* - ворсовий пристрижений однобічний килим
Гарна дівчинка - Галинка:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841327
Вмієте усміхнути 
Трепітно, душевно! 
