ми засинаємо з тобою водночас
і в забутті за хвилю зустрічаємось
ті сни... про нас... усі вони про нас
приправлені то щастям, то печалями...
ти он біжиш, не відриваєш ніг
а я лечу безкрила, некерована
і ніби поміж нами світ проліг
бряжчить невідворотності оковами
береш мене, немов гарячий віск
я витікаю із долонь між пальцями -
над нами мов дамоклів меч навис
над обома сміливими зухвальцями...
холоне віск і набуває форм -
циліндри, кулі, виступи, заглибини
твоя любов - немов незримий фон
а голос - лише крик німої рибини
ти - кит, дельфін, акула чи русал
і вже тепер пливу в глибокім морі я
хто нас у цей химерний сон заслав?
хто вигадав оцю фантасмагорію?
ми засинаємо з тобою водночас
і дихання рівняємо затаєно
цей сон не вічний - тане сон-свіча
і ми в обіймах разом прокидаємось...
Фото моє, а чий на ньому твір - не знаю. пам’ятаю лиш, що художник з Івано-Франківського кола митців
Ulcus відповів на коментар BeZodnia, 10.05.2020 - 09:22
не кривитиму душею - писалось зі снів, так, як воно буває. іноді у снах зовсім інші відчуття і навіть почуття, особливі, незнані доти. дякую!
BeZodnia відповів на коментар Ulcus, 10.05.2020 - 14:28
Для мене сон - якийсь паралельний світ) паралельне життя) навіть - реальне якесь) Там я часто вмію керувати подіями, зустрічаюсь з тим, кого хочу побачити) Вмію літати) Хоча деколи злітаю занадто високо і боюсь перетнути межу, де політ вийде з-під контролю) Не люблю, коли сняться сходинки) Вони у моїх снах хиткі і я майже завжди з них падаю)))
Ulcus відповів на коментар BeZodnia, 10.05.2020 - 21:04
правильно - жодних сходинок! увись і стрімко)))) а я боюсь шторму. хоч море за кількасот кілометрів, але боюсь руйнівної хвилі уві сні