Розсипав Місяць знову зорі,
У них - безмежний небокрай,
Тягнулись ниточки прозорі,
Пірнули вниз у водограй.
Сузір'я плавно мерехтіли,
І міста вогники чудні,
А світлячки увись злетіли,
Мені явилися у сні.
Узимку місяць сніг вкладає,
Улітку просить цвіркунів,
Пісні вони весь час співають,
Немов почув ти чаклунів.
Кохання має тут корону,
У серці в Срібного живе,
Він Сонцем марить дуже довго,
Та все ніяк не дожене.
Він ніжно ім'я промовляє,
Картини з пристрасті плете,
І вірно милу все чекає,
Жар-Птиця в темінь не іде.
Століття в Вічність обернулось,
І час по колу лиш біжить,
Не знає Місяць, що і Сонце,
Про нього мріє кожну мить….
твір пронизаний філософськими істинами обрамленими в метафори - цікавий житейський висновок взаємопочуттів
- а якщо чесно, то таки зустрічаються коли місяць вже вийшов, а сонце ще не сіло в літній період можна милуватися таким явищем, в мене десь навіть фото були...
- в М.Хохлачова є цікаві фентезі на цю тему - - в мене заставка на комп. дуже подобається ця робота - гармонія протилежностей! та інші.
Цікаві такі картини!!!! так, буває така краса, коли одночасно вони на небі!! місяць тоді завжди білий-білий!!!! казковий наче.... гірше, коли мені приснився сон, що і місяць і сонце одночасно зникли з обрію і повна темінь...моторошно навіть у сні стало...дякую за таку високу оцінку!!