Мабуть хмари, то сліди дивної істоти...
Захотілось їй іти радо, без турботи.
І довгесенько вона небом мандрувала,
А хмариноньки-сліди сонце затуляли.
Притомилася, ой як!, хоче відпочинку,
І спустилась до землі - моститься в затінку...
Сонце сяє, бо йому вітерець шепоче:
Той, хто в небесах гуляв спати дуже хоче.
А ти ясно приголуб квіти і травини,
Ластовинно поцілуй личико дитини.
Той, хто небом ходить вправно, хмарослід лишає
Довго спить, тож я хмариння геть пороздуваю!
