Барвінок, як справжній мужчина,
Почуття нерозтрачені мав,
Задивлявсь на червону калину,
У думках пригортав, цілував.
Це бажання торкнутись до неї,
Вкрало спокій і вдень, і вночі.
Як лишитись такої ідеї?-
Все роздумував він, плачучи...
А калина всміхалася ніжно,
Червоніла від схожих думок.
Розуміла, що це недосяжно,
Та чекала, як більшість жінок.
Так хотіла узнати кохання,
Щоб барвінок її обійняв.
Залишалося їй лиш зітхання,
Мабуть, день ще такий не настав.
Коли вітер нахилить калину,
То торкнеться барвінку вона.
Він обніме тоненьку стеблину...
Досить щастя такого сповна...
ой ти, Вітру, Вітру-Вітереньку, -
нахили мене ти - нахили,
щоби тай барвінок пригорнув серденько,
щоби разом по́весні цвіли... ---- молитва до Вітру
----------------
щемна історія...
Так, Надя, хочеться хоть доторкнутися до коханої...У нас чоловіків як у вас - жінок, одинакові наміри - чаще доторкатись, щоб залишити нащадків. Гарно.
Гарно. 
