Ми удвох у цьому світі стрілися
Чи то доля, а чи лиш іронія.
Я в куточку на подвір’ї тулюся,
Ти в садку доглянута півонія.
Ніби й небо для всіх нас однакове,
Ніби й дощ обох нас поливає,
Та ти квітка для людини знакова,
Бур’янцем я у траві зростаю.
Ох, кульбабка я, кульбабка,
Як маленьке сонечко!
Відцвітаю, залітаю
Пухом у віконечко,
А у хаті, у букеті,
Ти стіл прикрашаєш
І пушинку-парашутик
Тай не помічаєш!
Взяв твій образ у маленьке тім’ячко,
Зберігаю ніжність та надію,
Що колись, як найдорожче сім’ячко,
Дарувати я любов зумію.
То нічого, що ти гойна панночка,
До таких квіток як я, - байдужа,
Та колись на мене таки зглянешся
І всміхнешся лагідно, мій друже!
Бо кульбабка я, кульбабка,
Серцем – ясне сонечко!
Щовесни я посміхаюсь
Людям у віконечко.
На голівках у віночку
Діток прикрашаю
І на квітниках на тебе
Терпляче чекаю.
06.06.2019
Дуже гарно, так лірично і поетично, а образ кульбабки - просто супер!
