Вже котрий день тримаю оборону,
Моя душа на лінії вогню,
І попри всі суспільні забобони
За втраченою милістю дзвоню.
Дзвоню за правдою, нехай по всьому світу
Розносять стогони обманутих сердець
Брехні солодкої чудесні квіти,
Настане час – прийде на поле жнець.
За вірою людською й милосердям
Розносять дзвони поминальний спів,
Я б’ю у них жорстоко, спересердя,
До глухоти, кривавих мозолів.
Чи амплітуда коливання зависока,
Чи це оглохли душі навкруги,
Бо що мене - забули про пророка,
В рабів батіг і золото – боги.
А я дзвоню, то голосно, то тихше…
Хай пересічний скаже: - Не сповна…
Якщо хоч хтось мене почує лише,
Я знатиму, що все це не дарма…
