Дивна річ – людська пам’ять,
То шкодує, то ранить,
То вогнем обпече,
То підставить плече,
Без ножа може вбити,
Чи по смерті любити,
Крила мрії відтяти,
Чи навчити літати,
Всі гріхи мої знає
І не завжди прощає.
Просіває крізь сито
День вчорашній сердито,
Пам’ять, мов королева,
Сни страшні чи веселі
Вичакловує вправно,
Їй свідомість підвладна.
Людська пам’ять – спокута,
що не дасть нам забути
війни, тюрми, Гулаги,
Злоби архіпелаги,
Заповзе гадом в груди,
Й не втечеш вже нікуди.
Буде гризти, щоб сам міг відчути
Те, що права не маєм забути.
Дивна річ – наша пам’ять,
За минуле поранить,
День вчорашній шкодуємо
І руйнуємо,знову руйнуємо…
Що робити? Як в світі прожити,
Щоб хорошу пам'ять лишити?
Та ми всерівно пам'ятаємо все: і хороше і не дуже. А не забувати Героїв, які віддали за нас життя - це святе. 
