|
Всім привіт!
3 травня в Дзизі відбувся захід в рамках дня міста «Поетичний ретро-дворик», на якому і я був присутній із своєю Музою.
Розпочну з того, що без курйозів звісно захід не пройшов. Спочатку звар̓ював дядечко Час. У подальшому змінилося місце виступу, хоча це плюс, оскільки виступати під дощем не вельми приємно, проте таке вже якось практикував під час своїх вуличних виступів.
Добре, що є телефони й про все можна попередити завчасно. До речі, мені було жаль організаторів, які вибачалися за різного роду організаційні накладки. Тут затегаю Olesya Semashko, яка проводила зі мною телефонні переговори. Розумію вас як організатор, бо сам з’їв пуд цієї солі.
Наступною несподіванкою для мене було те, що виявляється на заході діє «цензура», яка не була прописана в умовах цієї події.
Прийшовши додому я ще раз перечитав правила й не знайшов у своїх текстах нічого, що б суперечило цим пунктам.
📍 Увага! Якщо тема виступу учасника/-ці суперечитиме цінностям людяності, пропагуватиме сепаратизм або ж буде принижувати честь та гідність інших учасників, то організатори заходу мають право зупинити виступ та попросити читця покинути сцену.
Питання про порушення умов залишається відкритим.
Мені пояснили, що це пов’язано з нецензурним словом у вірші, але ж Раян ван Вінкл (Ryan van Winkle) також вживав міцні словечка.
Дивно, але його переклади на українську були без них. Чергове питання, що це за літературна цнотливість? Чому одним можна, а іншим ні?
Головне ж не в міцних словечках, а в змісті, формі і т.д чи не так? Раніше я був противником матів і т.д, але якщо тебе не чують, то чого б не підсилити ефект? Саме тоді Дзиґа перестала пити вино й говорити між собою, вона почула. Парадокс, але в культурному Львові треба, на жаль, материтися.
Культурний Львів дозволяє говорить будь-якою мовою, але хіба так званий сепаратизм не виріс із питання мови?! Запитань більше, аніж відповідей…
Проте захід мені прийшов до смаку. Було цікаво спробувати прочитати переклад пана Раяна після його виступу. Разом із тим багато учасників читали хорошу та якісну поезію. Музична добірка і ретро образи учасників не могли не підкупити мене. У залі було багато друзів та знайомих, яких я завжди радий почути. Мало того, я дозволю собі написати про те, про що можна було б змовчати, розуміючи, що я влітаю в «чорний список» міста Лева і далі мені буде ще важче…
Цікаві факти:
1)Усі учасники мали 5 хвилин слави, хоча певні персони часто її самі собі продовжували.
2) Ulyana Dudok активно долучилася до реклами заходу, проте сама не скористалася своєю п’ятихвилинкою, оскільки для неї не вистачило місця.
3) Фотограф Сашко Балабай (Александр Пан), який зробив чудові світлини, не зачитав ніяких власних віршів, бо тітка Цензура його забанила.
4) Свій мінус я отримав за цей текст.
***
Я кидаю писати.
Музо, послухай мене:
Набридло вже помирати
І воскресати
Знову і знову
На цій клятій сцені.
Починаю розмову
З останньої літери «я».
...Я втомився
Оголювати душу.
Різати
Та колоти
Самого себе,
Щоб вони просто слухали.
Просто дивились.
Вибач мені,
Мені не стати Богом,
Чи поп-ідолом,
Ісусом,
Мухамедом.
Я –
Твій .
Просто
Твій.
Знову заспокоюєш мене обіймами
Та поцілунками.
І тоді я розумію, що це все має значення.
Для нас двох має значення.
Знову і знову
Вмираю, щоб воскреснути,
Щоб іти далі.
Нах*й їхні медалі,
Хай все йде по вектору на,
Але не вона
Не вона...
Знову це кляте «я».
ID:
834471
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.05.2019 15:05:32
© дата внесення змiн: 04.05.2019 15:06:10
автор: Kukhta Bohdan
Вкажіть причину вашої скарги
|
