Травень той, що виріс в місті
В свої перші вихідні
Цвіт-бузком, зеленим листям
Розпустився у вікні.
І щасливий, не рахує,
Скільки пройдених років,
Він із друзями мандрує
Із відерком шашликів.
Швидше з міста на природу,
Де є тиша і краса,
Де вдивляється у воду,
Молода, густа лоза.
Ну а той в турботах травень,
Що лишається в селі,
Має він свою забаву –
Посадити картоплі.
Від стежини до стежини
Розбрелись, мов комашня
Від старого й до дитини,
На городі – вся рідня.
В господині там порядки,
На усе свій переділ,
Як струна гітарна, грядки
і картопельки наділ.
Хоч ніколи й не торкався
її руки манікюр,
І навряд чи приглядався
модний одяг «від-кутюр».
В ресторанах не бувала,
Не судивсь їй легкий шлях,
Світла усмішка сіяла
Із важким кошем в руках.
Пахнуть руки ті землею,
Мозолисті, як життя.
Травень слідує за нею,
Вередує, як дитя.
То струсив дощі на плечі,
А то сонечком припік.
В цьому світі певні речі,
Є безцінними повік.
І важку селянську працю
Видно буде на столі,
А в думках постане бабця,
З її травнем у селі.
Все засіяне в городі,
Бог дав сили й допоміг.
Лиш тоді і на природі
З травнем вигрітись не гріх.
І працьовитий! 
