Тебе зустрів я через стільки літ,
А ти цвітеш вся так, неначе квітка,
Я мріяв все життя тебе зустріть,
Душа радіє, але серцю гірко.
Чому з тобою доля не звела,
Тоді, коли жасмином пахло літо,
Ти під фатою квіткою цвіла,
Я ж від страждань, не знав де себе діти.
Нас рознесла по світу течія,
Хотілось викреслить з душі тебе і серця,
Душа моя кричала: "Не моя!",
Надіявсь, що з роками все минеться.
І ось сьогодні знов зустрів тебе,
Моє чарівне сонечко весняне,
Неначе Янгол Сам злетів з небес,
Від зустрічі цієі знову п"яний.
Ну як ти? Що, одна? І я один.
Звичайно що дорослі наші діти,
Ми дожили в любові до сивин,
Здавалося б можна життю радіти,
Та серце в грудях полум"ям горить,
Побачив, і єство усе палає,
Надіюсь я на ту щасливу мить,
Коли Господь до купи нас з"єднає.
Взяв телефон, та слів чомусь нема,
І знову смілості як в юності бракує,
Мабуть нас знову доленька звела,
Таки на небі Бог молитви чує.
Вау!!! Яка краса, яка чарівність!!! Коли вертається те перше у серце і душу, значить молода душа, ще вміє кохати, а це так прекрасно!!! Бажаю вам кохання Андрію справжнього і надійного!!!
Чудова історія кохання! Зустрічі не бувають випадкові. ..Значить, це було так треба..То ж бережіть своє кохання, навіть і тоді, якщо воно буде не взаємне!Та ні, я знаю точно, що вона відповість вам взаємністю!!
Хай вам щастить!
Захоплююєче! Рядки чудові,що сказати.
Вмієте майстерно передати
і почуття, і віру у кохання...
І знов пройтися стежкою де зрання...
Співають півні і чарують роси...
В думках,той погляд..Роки.. пам*ятав її коси...
Дорогий Андрію Васильовичу, я із великим задоволенням читаю Ваші ліричні твори...Неначе десь живеш у іншім світі!
Даруйте їх читачам нехай відчують, як можна в кохати і отримувати насолоду!🌹❤