Життя - ніби спалах, чудове життя,
Воно, як дорога і поле.
На ньому і пагорбів, й ям вистача,
І все, що призначила доля...
У будь-якому віці людина прагне щастя і в молодому, і в зрілому, і в поважному.
І це закономірно. Для молодих - краса, для зрілих - творчий труд і рух, а для поважних -здоров"я і боязнь самоти. Проблеми щастя хвилювали людство завжди. Був час, коли були люди, які намагалися розгадати таємницю людського щастя. Своє розуміння щастя людству пропонували філософи, вчені, намісники Бога на землі, сильні світу цього. Дехто навіть намагався розробити формулу щастя. Але від всіх тих теорій люди не ставали жити краще, не ставали щасливішими...Звичайно, у кожної людини є своє розуміння щастя, бо ж немає єдиного виміру, у якому можна відчути щастя...Комусь для щастя не вистача якогось слова, комусь - погляду, комусь коханої, чи коханого...Я не маю наміру шукати формулу щастя, чи видати якісь рецепти щастя. Я просто хочу описати, як знайшли щастя дві мої подруги-землячки.
ІСТОРІЯ ПЕРША
Одна з моїх подруг Роза вийшла заміж дуже рано, як тільки закінчила школу. Її обранець був на 10 років старший, але він так галантно і ненав"язливо залицявся, що Роза з легкістю погодилася на шлюб. У парі вони прожили 25 років. Та якось її Василько раптово помер від інфаркту. На той час діти вже були дорослими, донька мала свою сім"ю, а син навчався у вузі. Роза так засумувала, що почала заглядати у чарку. Сльози, нервування, стреси мало не звели її до могили. Вона не готова була жити без Василя. Та раптом зустріла свого однокласника, який багато років упадав за нею, але марно. Точніше сказать, не вона його зустріла, а він її знайшов. Трапилося це у чайній, де Роза не тільки обідала, а й покращувала своє життя чаркою, та й не одною. Іван підсів до нею і запропонував запити горе, не горілкою, а чаєм. Роза навіть дивитися на той чай не хотіла, але він все ж якось умовив її скуштувати. Сиділи в чайній довго, Роза пам"ятала все як у тумані. Попивши чаю, Іван провів її додому, уклав у ліжко, і поки вона спала, навів лад і в будинку, і в дворі. Коли господиня, прокинувшись, вийшла на подвір"я, то здивувалася не стільки порядку, який там запанував, а більше тому що її злющі пси на гостя зовсім не гавкали.
Роза запросила Івана до хати, швиденько приготувала сяку-таку закуску і поставила пляшку з горілкою.. Іван пляшку прибрав, а заварив якийсь чудодійний чай, після якого Розі стало краще. Почалися спогади, розмови від яких жінка дізналася, що Іван розлучений, діти живуть з мамою, яка має нову сім"ю, а він живе одинаком. Роза відчула себе оновленою. А Іван і не думав повертатися до свого спорожнілого дому, тут же запропонував жінці руку і серце. І вона погодилася. Так непитущий Іван врятував Розу від горілки і самотності. Діти Івана бували у батька, і Роза приділяла їм немало уваги...
ІСТОРІЯ ДРУГА
Це історія моєї далекої родички. Вона була звичайною дівчиною: не красуня, але й не потвора. До хлопців відносилася байдуже, та й вони не балували її своєю увагою. Яке ж здивування викликало у селян її весілля із найкрасивішим парубком Володимиром. Галина враз розквітла, стала веселою, цікавою, від неї йшов якийсь диво-позитив, і вона й покрасивішала. Та на жаль не надовго, десь місяців через 3 -4 Володимир повідомив, що розлучається з нею і їде за комсомольською путівкою на новобудову. Це вразило Галину в сама серце, але вона витримала, не просила, не благала, не лаяла... Уже після розлучення відчула, що вагітна. Володимира не повідомила про народження дитини. Батьки підтримували покинуту чоловіком доньку усім, чим могли. А внука любили і доглядали. А коли син Сашко пішов до війська, і помер батько Галини, вона дуже засумавала. Та якось до неї завітав давній знайомий Олексій, який в юності захоплювався Галиною, та й запропонував одружитися, так як він на той час став удівцем, та ще й як він сам любив жартувати "з прицепом", мав троє неповнолітніх дітей. І Галина погодилася. І хоч це були важкі 90-і роки, жила сім"я в любові і злагоді. Коли Сашко повернувся з війська, Олексій зумів захопити Сашка своїми ідеями, допоміг йому з працевлаштуванням. І діти Олексія були завдоволенні. Сашко подружився з молодшим зведеним братом Юрієм, а ще молодші дівчатка були у захваті від старшого брата.Так у Мирі і злагоді вони й жили... Уже немає і Олексія, і Галини, та є їх продовження у дітях і онуках...
Живуть троє з них зі своїми сім"ями у Кривому Розі і лише одна у своєму рідному селі: родаються, зустрічаються, спілкуються, добрими словами згадують своїх батьків.
І вищих я не відаю скарбів,
Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,
Які весь вік я боронив...
Іван Кочерга.
ID:
833540
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.04.2019 19:21:52
© дата внесення змiн: 21.04.2019 19:27:28
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
