Життя косить журбою,
гнітить, як останнього
на Землі волоцюгу.
Серце рветься на шматки,
не заслуговуючи на таке пекло,
чому все добре навкруги смеркло.
Про все дбаю, душу краю,
а на "горіхи перепадає",
смуток крає.
Кажуть, "правди не має на Землі...",
проти цього виразу
"пір'я підіймала",
бо тоді ще обіди
такої не знала,
та й даремно не перепадало.
То ж бо, не цураймося правди,
ми - люди, а не якісь там найди.
Кожен ранок починається
не через півнячий спів,
а тому, що на це є
Божий Гнів.
Де раніше на Землі
було море - сьогодні суша,
а де була суша, навпаки море,
мінливе Землі нашої поле.
Я, на жаль,"плавати по-життю"
не навчилась, тому мене ця річка
й приголубила, а хто сміливий,
її переплив, той на інший берег
й потрапив.
Життя вчить, то ж бо,
не переступлю більше поріг тої
хати, де лають, за нікчемну
людину мають.
Есть и другие места в жизни...
А та хата-хай буде порожньою,без Вас!
когда оставляешь прошлое,то настоящее и будущее-не заставит себя долго ждать.да ещё и не просто,а СЧАСТЛИВОЕ!)
Мира Вам,добра и радости душевной и житейской!))
Svitlana_Belyakova відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да, верим в счастливое будущее...
Всех благ,
Светлана.
