У далеких світах, де шляхи стеляться дорогами,
Де навіть сонце в небі чужого відтІнку,
Все більше сумуєш за своїми порогами,
Все більше згадуєш свою рідну домівку.
І вже хата не стара, і чорнобривці не звичайні,
І пахне село молоком і дитячим щастям,
У мандри кличуть береги безкрайні,
Яблуні обіймають зеленим листям.
А молодості хочеться нового і далекого,
А молодість не сприймає турботи батьківської,
Відлітають діти у світи лелеками,
Шукаючи долі власної королівської.
Але й повертаються, тільки по осені,
Коли тіло зміцніло, душа подорослІшала.
Повертаються в щасті, чи голими-босими,
Бо в колисці себе половину залишили.
У далеких світах, де дороги стеляться шляхами,
Де стук серця звучить дзвоном церковним,
Найсвятіша дорога – в дитинство до мами,
Без неї щастя не буває повним.
