«краще синиця в руці…»
А мова не про те, щоб журавлів ловити –
Для крил моїх занадто вже високі небеса.
Та й з рук давно втекли малих надій синиці
(Хоч диво: мріям і душі ще сняться чудеса!);
І не про те вони – слова мої безкрилі –
Щоб поміж справ і суєти встигати за усім:
Лише б у хвилях днів не впали їх вітрила –
Вустами не злукавити і серцем-днем своїм.
Та й то вже не печаль, щоб чути голос висі! –
Багато виростив наш час «глашатаїв» небес –
Лиш друзів біль і сум відчути серцем чистим.
Любити, втішити когось, допоки ти не щез.
Що ж, хай нам все й давно порахував Всевишній,
Тож мова не про те з благань, як вимолити час –
Нехай і в решту днів дасть сил добро творити,
Бо тут за що любитимуть і чим згадають нас?
Живімо так, щоби серцям жаліть не довелось:
«О, як гірчив тут кожен день без іншого когось!»
***
от би чув мій дідо слова ці чи тато почув! - бо у них на мене куди інших відтінків були епітети!
мої вітання, радий, як радий чути голос ваш та тепло слів в моїх космосах холодних!
вже на сьогодні - і не те добре - аби поганого не лишав ніхто, якщо на добре не здатен...
так... - саме таким не сидитсья, самі такі рвуться "наслідити" по світу цьому
мої вам вітання, Катю! за дух ваш хуліганський, невтомність, іронічність - дівчинкою бачу, жвавою, невсидющою!
І як завжди мудро, Касьяне! 
Що тожиттєвий досвід.Аксакале! Ех, ще ж і порох є! 
