Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Одарка з Тавріди: Одаркина гра - ВІРШ

logo
Одарка з Тавріди: Одаркина гра - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 9
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Одаркина гра

    				
					Життя, така цікава штука, 
					Неначе гра, а наче й ні.
					Є гумор, є журба, наука,
					Є все. Любіть. Цінуйте дні. 

					Я всім вам зараз розкажу
					Про цікавеньку дуже гру,
					За мову, любі, вибачайте,
					З народу все. Як є. Читайте.

 
Так от: Весняним теплим ранком
Їду я потягом, в Ромни.
Заходить у вагон Одарка,
Тягне «кравчучку» та вузли,

В проти сіда. Вітання слово,
«Кравчучку» тулить до вікна,
І дивиться так, загадково,
Хоче сказати щось, щось зна.

У сумку ноутбук ховаю,
Складаю книжки, бумажки́,
І усміхаючись питаю:
- Далеко їдете? В Ромни?

-Ні, недалечко. На наступній.
А ти, я бачу, ділова.
Комп’ютер в тебе, одяг путній, 
Розумна ти, а я…, а я…

Руками хусточку пом’яла,
Сміється й каже:  «Доню, я, 
В таку халепу я попала,
Таке було вчора зрання, 

Послухай: Вчора на вокзалі,
Чекаю потяг. Час іде.
Народу, люду – повно в залі.
Хлопчина йде. Таке руде.

Щасливий, радий, чашка кави,
На мене дивиться й пита:
- Бабусю, Ви в комп’ютер  грали?
Є цікавенька така гра, 

Тут поруч. У сусідній залі.
Я все Вам зараз покажу,
Хоч раз в житті. Це так цікаво,
Не бійтеся. Я розкажу.

- Та ні… навіщо ті забави?
Він тягне мене. Я не йду.
- Хоч на хвилинку, киньте справи.
- Добре. Показуй свою гру.

Заходимо в малу кімнату,
І зустрічає нас юнак.
Питає тихо про оплату:
«Вы за наличку? Или как?»

Ну а мені яка різниця,
Мені то наче все одно.
«Желательно сюда наличка,
А карточкой - вон то окно».

Сплатили. Сіли за комп’ютер,
А на екрані – красота.
Казковий ліс колише вітер,
Та купа грошей, золота.

Ну, каже, грай. Ось тобі джойстик.
А правила дуже прості:
Збирати в лісі треба гроші,
Оті монети золоті.

Я джойстик трошки нахиляю,
Раптом, собака вибігає.
У ліс. Кущі. Де його лай,
Великі гроші там шукай.

А щоб монети з лісу брати,
Треба малий візочок взяти.
Чим більше в нього покладеш,
Тим більше грошенят візьмеш.

На обмін. З возу викладаєш,
А у карман гроші складаєш.
Скоріше нахиляю джойстик,
Та й бігаю. Як в дев’яності.

В «кравчучку» мотлох набираєш,
Кудись везеш, ринок шукаєш,
Швиденько все це продаєш,
З цього щось маєш, так й живеш.

Було… було… Грошей – мільйони.
Такі зелені бумажки, 
Як це їх звали?  Так… купони,
Куди не глянь – всюди візки.

Грошей багато. А купити
Нема чого, бо – дефіцит.
То ж головне було – схопити.
Тому найкраще жив бандит.

Про гру. Грошей я назбирала,
Собака щез. Летить сова.
Якась мелодія заграла,
І на екрані «Рівень два»:

Скелястий берег, море, мис.
На мисі в лісі хитрий лис.
Всім посміхається, моргає,
Та грошенят від всіх чекає.

Нікому він не заважає,
Свої ліси охороняє,
А хижаки усіх трясуть,
До нього золото несуть.

Така задачка: хочеш жити,
То хижакам треба платити.
І в полі, лісі, і в кущах,
І на дорогах, селищах,

Куди не глянеш – хижаки.
Всі інші – слуги й жебраки.
Оце так рівень! З ніг зіб’є,
Та в мене, доню, досвід є.

І цю задачку я долаю,
Збираю гроші, далі граю.
І знов сова. Музика гри,
І пише, доню, «Рівень три».

Вже цікавіше. На екрані
З’явився джміль та лютий вовк.
І обирай, поля квітчані,
Чи з хижаками в лісі знов.

Праворуч джойстик нахиляю,
Джмеля  я, звісно, обираю.

Знову краса. Квітуче поле,
Лоскоче вітерець жнива,
На горизонті небо, гори,
В серці надія ожива.

Вже ж буде легше! Де там, доню…
Джміль в небі високо літав.
Не крав, не брав, співав про волю,
Шукав щось серед рідних трав.
Постійно скаржився на долю,
Мед продавав. З цього щось мав. 

А хижаки, наче сказились.
Трясуть, гребуть, з лісу крадуть,
Вони вже всі озолотились,
Та мало їм. Ще більше ждуть.

Той джміль… що може ця комаха,
Літа, співає, бідолаха.
Навколо хижі морди, стадо,
Мордякам більше треба, «надо!» 

Полями тихо я блукаю,
Монети, гроші ще збираю.
Хоч заважають рекети́ри,
Вже світиться «Рівень чотири».

Ну як же хижаків прибрати?
А може всіх їх налякати?
На цьому рівні джміль замовк,
Вже хазяйнує лютий вовк.

Ще той хижак. Той не співає.
Нахабно гроші вимагає,
І з хижаків, і з жебраків,
З дітей та хворих, стариків.

Я проміж ними й досі граю,
І гроші золоті збираю,
Та, відчуваю, що набридло,
Постійно бачити те бидло.

Раптом навколо всі повстали,
Лютого вовка геть погнали.
Ну, наче все. Кінець вже гри,
Та де там, знову хижаки.

Знову трясуть, знову гребуть,
А кажуть – добре всі живуть.
На цьому рівні заправляє,
Свої ліси охороняє - 

Ведмідь. Ласун на солоденьке,
І вулики в нього гарненькі,
Яскраві, світлі, кольорові,
Манять смаколики медові.

Хто хоче їсточки «конфетки»
Несе до вулика монетки.
Та от біда, нема вже грошей,
Бо хижаків більше ніж вошей.

Кігті вуйка дуже чіпки,
Йому вже служать хижаки.
От щось я, доню, граю, граю,
А нічогісеньки не маю.

Щось клацнула, та бачу – диво,
Ой, доню, це вже неможливо.
Хижачих морд штук сорок п’ять,
На мене дивляться оп’ять, 
Регочуть, скачуть на екрані,
Щоб гралася я з ними далі.

Лисиця зовсім знахабніла,
ЇЇ хижацька голова,
В усіх кутках, кущах висіла,
В пенсне з косою ще й співа.

Вмовляє, з нею я заграю,
Буду щаслива наче в раю.
Це ж треба, нагло так брехати!
Як же їх хочеться погнати

Подалі, в степ. Щоб полягло,
Оте хижацьке хитре зло.
Перед очима попливло…
Як лясну! Пише «Саме О…»

«Game Over», - кажу, «Кінець гри».
- Який кінець? Тріскіт, іскри́!
Щось потемніло, закрутилось,
І, раптом…. Де ж я опинилась?

Квітуче поле. Поруч ліс.
Шлях, бур’яном густим заріс,
Пекуче сонце, блакить неба,
В яру над ставом плаче верба.
Далі село, городів коло,
Самотньо, пусто, анікого.

Йду до села між кураями,
Нема дороги, ями… ями…
Трошки змінився краєвид,
І він мені майже набрид.

Вже не співає в серці муза, 
Навколо тільки кукурудза,
На пагорбах як на долонях
Соя, ріпак, та сонях… сонях…

Зайшла в село. Стара будова.
Одна однісінька корова
Жує та чистить язика,
Шукає поглядом бика.

Пеньок трухлявий. Дід сидить.
Сопе,хропе сладенько спить.
- Агов! Дідусь! Доброго дня,
Скажіть, будь ласка, де це я?

Не знаю, як оце все сталось,
І що зі мною відбувалось,
Була в кімнаті, в ігри грала,
Зараз село. Я заблукала.

Старий прокинувсь, повернувся,
Очі примружив, усміхнувся:
- Що, бабцю, добре погуляла?
А може трошки перебрала?

Ну ти ж стара, ну як же так?
Попасти в селище «Акзак»!
-«Акзак»? Не чула. Де це, діду?
Як же до дому я доїду?

- Поменше треба в ігри грати!
Нема чого пригод шукати…
«Акзак» - це казка. Ой було…
Зараз – травою поросло.

Колись жили тут диваки,
А зараз, люба, навпаки.
Все навпаки, перевернулось.
Як би те зараз повернулось,

Якби з’явився чарівник,
Корова замичала «би-и-и-ик»
Старий дістав пластику пляшку,
До себе погукав «Ромашку»

Корова наче під диктовку
Стала давати «газіровку».
-Дідусь, а що це? Як це так???
- А я казав тобі – «Акзак».

Зараз не в моді молоко.
Нині вся молодь п’є ситро.
Мені ще краще, це не кисне.
Це не псується, довше дійсне,

Воно гарненько продається,
Ну що? Скуштуєш це? – сміється.
- Ні,ні… Не хочу ситро пити,
(Оце халепа, що ж робити?

В житті не бачила такого
Й село пусте, нема нікого)
- А чом людей в селі нема?
- Нема роботи. Це біда.

- Роботи, ж непочатий край!
-А хто заплатить? Хто? Шахрай?
Злі хижаки усе покрали,
Самі до лісу потікали,

Звідти лякають, гучно лають,
Злато та гроші ще шукають.
Постійно з лісу щурів шлють,
У поле, сад гидоту ллють.

Тому корова без порад
Стала давати лимонад.
Я не дивуюсь, я вже звик.
Знову мичить корова «би-и-ик»

-«Ромашка»… - зняв ціпок з гачка,
- Пішли, пішли шукать бичка,
Треба скоріш його зловити,
Чіпси ми будемо робити.

Злі хижаки… та ну їх к бісу!
А ти, любенька, йди до лісу.
Там цікавіше. Люд знайдеш,
Звідти й додому попадеш.

- Ну що ж, нічого я не втрачу,
Піду до лісу, щось побачу.
Тобі, дідусь, гарного дня,
«Ромашці» - бик, й мале теля.

Знову ковдобини та ями.
Краще повільніше, полями.
І як же їздять тут машини?
Раніш був шлях, зараз – руїни…

Кличе, чарує килим квітів,
Свіже повітря та краса,
Одне з найкращих місць на світі,
Де люблять землю небеса.

Де сонце благодаттю сяє,
Де сходить паростком добро,
От тільки люд чомусь страждає,
На теренах пасеться зло.

Чому? За що? Ніхто не знає,
Щось не складається, не так.
Чи може боженька карає,
За те, що в головах бардак…

Іду, міркуючи, тихенько,
Зненацька сморід. Що таке?
Бачу – смітник не далеченько,
Горить та тліє, щось міське.

На ньому люд. Чогось шукають,
Пляшки, залізки, бумажки́,
Ретельно знайдене складають,
Пакуночками, у візки.

Усі у білих рукавичках,
Охайні, чисті. Хто такі?
Розтягують усе по ничках,
Мабуть невдахи, жебраки.

Сумне видовище, що зробиш,
Чим бідолахам допоможеш?
Не від солодкого життя
Живе людина де сміття.

Нарешті ліс. Чисте повітря,
Шепоче листям вітерець,
На гілці пташка чистить пір'я,
Подаль пасеться жеребець,

Я, наче в казці, наче дома,
Нема бажання кудись йти,
Бачу – зайчисько. Тягне воза.
У возі хламу, дрібноти.

Тягне та лається, небого,
Тяжко крякоче та сопе,
Бо віз удвічі більше нього,
В житті не бачила таке.

Спинивсь. Присів біля обозу,
І каже: «Скарби доведуть.
Цікава бабця та без возу.
Зараз навколо всі гребуть,

Мабуть примарилось, омани,
Не вірю я очам своїм,
Дивакуваті ці селяни,
Невже скарби не треба їм?

Я віз віддам, та будуть гроші.
Багато грошей, золотих,
Для хижаків буду «хороший»,
Досягну сану, висоти.

Мене всі будуть поважати,
Я буду, майже, як хижак…»
Сміюся я: «Мовчи, вухатий,
Це ти смішний, це ти дивак!

Навіщо тягнеш цього воза?
Пухнастий зайчик, стрибунець,
Радій життю! Хижак – загроза!
Він ненажера, з ним – кінець.

Хижачий світ – жорстока банда,
Мета їх – гроші та обман».
Заєць замисливсь: «Твоя правда.
Вони – це «МЕГА дерибан».

Вони багато обіцяють,
Я воза кожен день тягну,
Вони мене та інших мають,
А я – копієчку дрібну».

 Заєць зрадів, як став стрибати
Серед дерев та по полям.
Не буде воза знов тягати,
Більше не служить хижакам.

У возі щось зашаруділо.
Два гидких ока. Що таке?
Підхожу – щур. Пацюче рило.
Стрибнув, та в ліс. Яке ж гидке.

Неначе куля пролетіла
Серед трави, попід листом.
Якась брудна хижацька сила,
З малим рожевеньким хвостом.

Цікаво, що то за потвора?
Куди побігла? До кого?
І не взяла нічого з возу,
Так швидко бігло, для чого?

Пішла за ним. Темна діброва,
Неначе дідько поруч йде,
Відчула жах, лігво бісове.
Куди цей щур мене веде?

Зовсім стемніло. Густі хащі,
Сморід болота, виє сич.
А на землі сліди собачі,
Раптом… гучний протяжний клич.

Червоні очі, білі пащі,
Летять кудись, їх хтось жене.
Неначе рухаються хащі,
Стискає холодом мене.

Стала. Вдивляюсь. Тінь прозора.
Я крижанію, острах, жах!
Якась гидка довга потвора
Повзе до мене по слідах.

Куди ховатись? Стовбур дуба.
Дупло пусте. Лізу туди.
Якесь тепло, неначе груба,
Майже сховалась від біди.

Тремчу, мовчу та поглядаю,
Що ж там у лісі? Чую – рев!
Раптом монети випадають
З верхівок сосен та дерев.

Чорна потвора розвертає,
І до грошей. Вона їх їсть !!!
Та біла паща їх ковтає,
Ну й ненажери! Потім спів:

«Ура! Ура! Вдалася гра!
Хвала грошам та хижакам!
Вони нас пестують, годують,
Завжди турбуються, слугують»…

Це шабаш! Дійство сатани!
Треба тікати… Як??? Куди???
Тулюсь до дуба, теплом віє,
Дивлюсь донизу, там світліє.

Нагнулася – землі нема,
Біля ноги якась діра.
Маленький вогник – світлячок
У корінцях між гілочок.

Спускаюсь. Хід. Туди плазую,
І знаєш, доню, що я чую…?

«Шановні пані та панове!
Питання дуже термінове,
Нам треба разом порішати,
Де більше, більше грошей взяти.

Міста та села – обібрали.
І на полях багато взяли,
Ліс продаєм, з цього щось маєм,
Та мало… мало… ще шукаєм.
Хто що придумає – кажіть.
Нам треба гроші. Щось робіть».

Повзу. Прохід. Яскраве світло,
Бачу – галявина, мішки.
Йду крадькома та непомітно,
Серед мішків злі хижаки.

Хтось спить, а хтось «мобілой» грає,
Сидять на грошах, нудно їм.
Хтось до гори гроші кидає,
Занятий кожен чимсь своїм.

-Шановні, а чому нудьгуєм?
Давайте просто надрукуєм.
- Це вже було. Я друкував.
Нічого друк нам цей не дав.

- А я вважаю, щоб щось мати,
Нам треба назви поміняти,
Хай ясен буде «ясі́не́»,
Зелений дуб буде «дубе́».

- А гроші звідки? В чому суть?
- Так гроші самі попливуть.
Всі книжки. Назви знов створити,
За це нам будуть всі платити.

- А я кажу, дайте слівця,
Всім звірам ми дамо місця.
Поставимо між ними бильце,
Хай платять всі за вільне місце.
Хай думають, що там робити, 
А за місця мусять платити!

- Так повелося, споконвіку,
Завжди є попит на освіту.
Нам байдуже, чи вчать, чи ні,
Тільки хай платять золоті.

- Ми – хижаки. Маємо силу.
Для грошей треба нову жилу.
Я пропоную перевірку,
На хутро, лапи та на шкірку,
Якщо у когось щось не так,
Хай платять золотий п’ятак! 

І знову голос, мов загроза:
- Хай платять всі, хто має воза!
- Краще хай платять за житло!
За воду, світло та тепло!

- А може їжу отруїти? 
За ліки будуть нам платити.

- Я пропоную цікавіше,
Хай платить кожен той хто дише!
Повітря теж має ціну,
А не заплатять – розірву!

         (російська)
- А может всё не торопить? 
И по-другому поступить?
Зачем напряг, везде контроль…
Дворняги – головная боль.

Элита – мы. Нам всем хватает,
А остальные нам мешают.
Зачем нам звери? Их кормить…
Нужно немножко… про-ре-дить!

- Так що? Роздерти? Чи подрати?

-Зачем? А деньги? Нужно дать им.
Одним побольше, чтоб рекой,
Другим поменше, по одной.
Они поссорятся, столкнутся,
И будет бойня. Пусть дерутся.
Сами себя пусть убивают, 
И место нам освобождают.

Отут мені терпець урвався.
Який хитрющий щур попався!
Яка ж падлюка, хиже зло!
Мерзетна твар. Гидке ж воно!

Виходжу. Подив. Замовчали.
Швиденько щур побіг до ями.
Своє гидке пацюче рило
У землю, наче кріт, зарило.

Тільки рожевий хвіст на листі
Звідти буркочуть слова пісні:

«Это не я, это не я,
 И это фраза - не моя
Я не виновник ваших бед, 
Меня не видно – меня нет.
Это не я, это не я…»

Як дам ногою по щуру,
Та по рожевому хвосту.
Замовкло. Тиша. Оніміли.
Я, ледь тримаю лють і сили,
Навколо поглядом вожу
Злим хижакам тихо кажу:

«Панове, ви такі хороші,
От поясніть всім, звідки гроші???
Ви всі так плідно працювали?
Чи у малечі гроші крали?

Якщо робили – поясніть,
Чому навколо все смердить?
Де і коли таке було –  
Одна корова на село?

В селі чекають що дадуть,
А наші діти «пальму» жруть?
Чому порядні – потікали?
Де ліс? Се́ла, міста, про…рали?

Ведмідь замлів: «Міста? – Ростуть!
А гроші звідки… так… несуть!»
Скавчить собака: «Я – шукав…»
Джміль полетів: «А я – казав!»

Лис мене поглядом жере,
неначе зараз роздере:
- Ти хто? Домашня господарка?
- Ні. Я – людина. Я – Одарка.
- Ти нам себе не демонструй!
Ти спробуй, спробуй, покеруй.
Це неможливо. Розведуть.
Зараз навколо всі крадуть.

- Якби ви приклад не давали, 
То інші б нічого не крали!
Тільки тварина все гребе
А у людини – совість є.

Щоб добре лісом керувати
Треба у всіх повагу мати,
Повага - працею дається,
За гроші це – не продається!
Крадій не вартий і гроша,
А я – людина, я – душа.

Руда лиса, так хитро, глядь,
Та каже: «ТАК! Вони всі падь!
Вони крадуть, вони грабують!
І тільки я одна – працюю…»

Ліворуч бачу – біла паща,
Червоні очі – вовкулак.
Злий вовк. Душа його пропаща,
Бо він з народження – хижак.

Повзе, крадеться непомітно,
Хоче роздерти він мене,
Його дратує правди світло,
Його влаштовує – брудне.

Беру з  галявини дубину,
А в іншу руку ще й лозину
Й по морді, пащі та зубам,
Лозиною по хижакам.

Як стала їх я лупцювати
Та по галявині ганяти
Луплю цю негідь, по хвостам,
По жирним тушам та задам.

Щоб розуміли, пам’ятали 
Та у малечі щоб не крали.
Побігли з лісу ці тварюки,
Залишилися тільки тюки.

Мішок відкрила – гроші там.
Роздати їх малим звірам?
Заєць у полі. Всі на волі.
Стрибають та радіють долі.

Чую шуркоче: «Гуп-гуп-гуп…»
Великі очі: «Луп-луп-луп…»
Дивлюсь у гору – там сова:
«Прокинулась… Ти де була?

Бачиш, грошей? – Так треба грати.
Кого наступного обрати?»
Та позіхає: «А-ся-ся…
Я обираю – КАРАСЯ!»

- Ти що? Сова? Карась же риба!
У нас же поле, ліс, садиба.
Ти так зі мною не шуткуй.
- Я не шуткую. Погодуй.

Дай йому грошей, ти не втратиш,
А що відбудеться – побачиш.
Підхожу – став. Чиста вода.
Мішок грошей туди скида.

Карась зрадів, та як підскоче,
Летить вода на мене, в очі….
Знов у кімнаті. Темна зала…
- Ой, бабцю, ти нас налякала.

Питають хлопці: «Все в порядку?»
- Так. Розв’язала я загадку.
І досвід я життєвий маю,
І в різні ігри більш не граю.

Оце таке зі мною сталось,
Така халепа відбувалась.
Ой, доню, станція моя.
Найкращого. Побігла я.

Пішла Одарка. Потяг став.
У тиші чути шепіт трав,
Якась у серці порожнеча,
І знову рух. Знов цокотнеча.

А за вікном квітне ріпак,
Питаю бога: «Чому так?
Коли вся негідь відпаде?»
Колеса в такт: «Було́ й буде́…»

Нема того хто негідь вб’є ???
І раптом чую: «Ні - ні, єєєєєє !»
Прискоривсь поїзд: «Бу́де! – Бу́де!...»
Колеса вже: «Буде́ – буде́…»

Якщо зустріла я Одарку,
Якщо Карась поруч живе,
«Акзак» перетвориться в казку,
Майбутнє у країни – є.

14.03.2019р.

ID:  829663
Рубрика: Поезія, Сатира
дата надходження: 19.03.2019 12:07:34
© дата внесення змiн: 19.03.2019 12:07:34
автор: Одарка з Тавріди

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (383)
В тому числі авторами сайту (8) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Оксана Дністран, 26.03.2019 - 15:31
Цікаво. І сюжет, і влучні алегорії, і висновок. Трішки збій ритму в деяких місцях псує картину...
 
Левчишин Віктор, 19.03.2019 - 19:00
Довге, але я набрався мужності дійти до кінця. Дякую. give_rose give_rose give_rose
 
Амадей, 19.03.2019 - 18:44
12 16 give_rose hi
 
Master-capt, 19.03.2019 - 16:18
Так точно...Є!Начитався, дякую! 12 16 flo26
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: