Я ПРОСТО ГУК
Та я ніхто. Я просто гук..
Син степу, волі та порогу.
На Крилах вітру пролечу
Над Україною до Бога
З-під хмар дивитимусь собі
На шлях яким ведуть Вкраїну
Шляхом тим мати боса йде .
Несе малу іще дитину.
-О Боже, глянь.. Нога в крові..
Синочка ледь вона тримає!
А он попереду - брехня
Їй шлях до пекла розмітає.
Тягне замурзану, Святую..
Страждальну тую нашу мати!
Та й як же весело регочать
Із цього владні казнокради...
Ой.. смішно як.. -аж дурно їм.
Свята ж бо сила не карає!
Ледь помолилися – й гріхів,
Крові дітей немов немає.
Такі святі у нас мужі!
У райських землях відпочинить...
Ну А матусі? Діточки?
Чужі що діти? Хай загинуть!
Але й мені це не болить?
Я ж просто Гук!.
Як пощастить – ще погуляю та й,
степами
Як пощастить...
Медові вина
Та й потечуть !
Та я ніхто. То й не болить
Ніщо у серці не
сумує
Лише душа: летить летить..
Над тим шляхом,
ЩО правди меч завжди торує
Я гук я гук.. я мов би сон
Чи я живу? А може я отам, отам,
Дивлюсь на небо поз траву..
Як та дитина, що в бою,
Не знаючи як ще любити,
Навік упала.
Ні.. то не я.
Мені ж бо треба ще пожити..
Щоб задушити у руках…
Оте…свиняче сите рило.
Щоб та дитина піднялася ще:
доньку, синочка, народила.
Тоді вже ГУК - зірветься з рук.
Та й полетить у гори, зранку.
Бо десь отам він й народився!
Як Батько нам співав веснянку.
Анфіса Букреєва-Стефко
Правдиво до болю..
