Зорі гаснуть... зникають... в тишу ранню ясну́...
Я про те, рідна, знаю – чом тобі не до сну,
Та в неспокій не здайся – він не ве́рне синів:
Відпочинь і не майся, налаштуйся до снів.
Зараз час повертання застарілих боргів.
Бачив я пробачання ворогів і братів,
Та навічно зоставив за собою вину
І тебе опечалив, бо пішов на війну.
Не суди надто сильно... В тім багато причин:
Що не ніч – невідхильно гул військових машин,
Що не день – то новини нам страхи́ все несли,
Про безчесття людини, за братів, що пішли.
Скрізь гіркий пах полинний, дим укрив виднокіл.
На землі України – сотні свіжих могил.
Тужний дзвін похоронний, буйні сльози в людей,
У святих на іконах – сум в зіницях очей...
Мамо!... Давня ця повість, бо лунала ж не раз...
Не дозволила совість свій зламати наказ.
Не давала постати від біди в стороні...
Чим до смерті страждати, – ліпше смерть на війні.
Цим чи тішуся кроком, та це доля така:
Обернувся хто вовком, вовк того не ляка,
Хто пломінням зметнувся, сміло скорює вись...
Мамо, мила матусю, ти за мене молись...
Зорі гаснуть... зникають... в тишу ранню ясну́...
Я про те, рідна, знаю – чом тобі не до сну,
Та в неспокій не здайся – він не ве́рне синів –
Засинай, мам, не гайся, хоч тобі й не до снів...
Оригінал.
Гаснут звезды, мерцая… Предрассветная тишь…
Мне известно, родная, почему ты не спишь.
Но излишней тревогой сыновей не вернуть…
Отдохни хоть немного, постарайся заснуть…
Нынче срок возвращенья застарелых долгов.
Принимая прощенье от друзей и врагов,
Я навеки оставил за собою вину –
Что тебя опечалил, уходя на войну.
Не суди меня строго… Было много причин.
Что ни ночь – над дорогой гул военных машин,
Что ни день – злые вести, все страшней и страшней,
Про людское бесчестье, про погибших друзей.
Горько пахло полынью, ветер дым разносил,
А по всей Украине – сотни свежих могил…
Скорбный звон похоронный. Набегала слеза...
У святых на иконах погрустнели глаза.
Это – старая повесть, так бывало не раз...
Не позволила совесть свой нарушить приказ,
Не дала оставаться от беды в стороне…
Чем до смерти терзаться – лучше смерть на войне.
Может, сказано громко, но удел мой таков:
Превратившийся в волка не боится волков,
Превратившийся в пламя не боится огня…
Мама, милая мама, помолись за меня…
Гаснут звезды, мерцая. Предрассветная тишь.
Мне известно, родная, почему ты не спишь.
Но излишней тревогой сыновей не вернуть.
Отдохни хоть немного, постарайся заснуть.
Автор Ігор Сичов.
ID:
828501
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.03.2019 12:15:07
© дата внесення змiн: 03.05.2019 22:48:48
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
