«Цвіт нації» вже вирішив усе за тебе,
«Цвіт нації» чомусь вважає, що він цвіт,
Чомусь у «цвіті» в мене жодної потреби,
Не перед «цвітом» я колись писатиму свій звіт …
Тим часом «цвіт» вправлявся в лицемірстві,
А може просто переграв якусь з ролей,
Я вже заплутався у вашому блюзнірстві,
Не знаю ким були, ким стали ви тепер …
А глядачі, де ж ваша вдача – гордість?
Чи ви – актори? В чому ж ваша гра?
Де тоді цінність? Адже цінність – неповторність.
Вже навіть без старань. Суфлер дріма.
Вагонами в світи везуть все незнищенне,
Та і самі мов сон живуть своє життя,
І моляться на «цвіт», минаючи буденне,
Це навіть не за гріш, і не за співчуття ….
По сходах в небеса пішла Небесна сотня,
І не питалась в когось, де єдиний вхід,
Черговий вибір, чорна скаче збродня.
В людей в серцях вогонь, а їм підсунуть лід …
ні ... жодного натяку ... у вірші немає деталей, імен, ... особистий досвід просто кожному дозволяє зідентифікувати сказане на свій лад, він у кожного різний, і дійсно трактувати багато що сказаного можна двояко ... виключно з повагою ... все тільки щиро і відверто, на це і псевдонім
