ЗУСТРІЧ( зі сповіді знайомої людини)
Для чого я сюди вертаюся ізнову
Не можу зрозуміти до кінця.
Та ніби Янгол крилами підняв
І доторкнувся сонечком лиця..
Рідне побачилось в тобі у ту хвилину,
Коли додому йшла,
Здалося –молода.
Але усе минуло й думка засмутила:
Для чого весну гублять ті літа?
Літа, в яких розрада і омана ,
В яких прощення й радості печать.
Яка ж тяжка ота років могила
Де одиноко, одиноко сплять
Загублені літа..
І хоч весна згубила білі квіти...
Мені ти ще рідна,
Немов ота…ота… якою ти була
Коли прощалися давно…
Давно оте було..
Забулося, пройшло.
Життя немов би квіт,
Розірваний вітрами –
Землею рознесло.
Та знов оттут зустрілися
Раптово.
Мов зустріч та –то Всесвіту рука.
Яке то щастя, що ти нині є
Що ти кохана,
Що доля твоя зовсім не гірка.
ЩО в тебе діти і онуки,
ЩО ти щаслива в хаті
й у вікні
Нікого не чекаєш.
Бо то муки.
Щасливі будуть хай
Твої всі ночі й дні.!
Іде додому інша, вже не та
За що карає час , зриваючи квітки
Весняніії?
але ж душа жива.. Вона є вічно молода…
До тебе Бог вернув на хвильку , за гріхи.
Ту душу .
Та згадать нема чого їй.
Бо минули роки.
Тож буду я і далі рахувати
Хвилини
щоб почути
Твої кроки.
І добре щось тобі здалеку побажати.
А більш нічого.
Бо все інше то ніщо.
А Бук-стефко
