Присядь, моя доле, поряд зі мною,
Спинись, не біжи, бо і я не втечу,
Мене ти навчила бути собою,
Хоча і не раз довела до плачу.
А хочеш, подам тобі чаю горнятко,
Солодкого, з медом,втомилась – спочинь.
Коли я хотіла почати спочатку,
Мене рятувала від власних гординь.
Не раз я іної долі бажала,
Щасливої, доброї, як у людей,
Не гнівалась ти, а просто чекала,
І скарби складала до моїх грудей.
Я плакала – ти мене вчила жаліти,
Я падала – ти підіймала мене,
Зневіра коли не давала злетіти,
Шептала: - Минає усе, й це мине.
Коли я з самотністю подруги стали,
Коханням у серці моїм розцвіла,
Без бід, які ти мені дарувала,
Бути собою я б не змогла.
Присядь, моя подруго, ось і ослінчик,
Спинись, бо і я нікуди не спішу.
З тобою ми зв’язані, ось і промінчик,
Усім, що дала ти, я дорожу.
ID:
827871
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.03.2019 17:09:25
© дата внесення змiн: 05.03.2019 17:09:25
автор: Волинянка
Вкажіть причину вашої скарги
|
