Сутеніє. Місяць ще не вповні.
Небо. Річка. Зоряне 3D.
Вітер шепче строфи молитовні,
вечір тіні, мов кужі́ль, пряде.
Охопили місто мляві темпи,
в кулаці пітьми вмирає рух.
Спить, як немовля, у водах Кемпа,
пестить берег повечірній Буг.
Стиглі зорі ляжуть на долівку,
ніч із тиші схованку зітче.
А моя огрійлива криївка –
це твоє безбоязне плече.
Заколише перелітна втома
і «під нуль» тривоги зістриже.
Ми і син. Утіха - троє вдома.
Споночіло. Місяць вповні вже.
26.02.2019
Уляна Яресько
Добре, що зустрічаються ще речі, написані з достоїнством, тихо, стримано, але при цьому виразно, з душею. Вони - цілі Світи, де можна відпочити від суєти.
ДЯКУЮ!
Не вірю
Дуже знайомі відчуття... в мене такі великі прогалини від вірша до вірша. Іноді здається, що вже кінець. Не обманюй себе, Оленко. В тебе талант, який не загубиш. А відсутність натхнення - явище тимчасове.
скучила за твоєю магією! 
Як же ж гарно, мирно, з любов'ю! Дякую! З днем народження! 
супер 
