|
Я не свята. Наївна чи дурна,
закохана у легковажний квітень,
Цвіту, як вишні, плачу, як зима.
І помиляюсь, як усі на світі.
Я не була ніколи без гріха.
І надто часто розуміла пізно.
Когось не чула, начебто глуха,
і думала, і говорила різне.
Моя рука не вказує доріг.
І я не знаю, як потрібно жити.
Я на землі, а зорі там, вгорі,
мені на щастя мусять ворожити.
І в тому, знаєш, не моя вина,
що я жива, як квітка матіоли.
Я не свята — і це не дивина,
бо я святих не бачила ніколи.
Альона Васильченко
Неправда, дівчинко. Ти є свята.
Ця святість — у красі твоїх поезій.
Бо святість — це смирення й доброта.
Бо святість — це любов, що без претензій.
Ти кажеш, що не бачила святих.
Не вірю. Не кажи так, ради Бога!
Бо звідки би тоді з'явилась ти?
Ніщо не родиться отак, з нічого.
Ми всі — плоди оточення свого.
І в першу чергу — батьківського впливу.
Батьки — Сам Бог, утілення Його,
Що дбають, щоб дитя було щасливе.
Світ повний святістю. Лише вона
Його підтримує в живому стані.
Без неї все б поглинула війна.
Світи без неї пекельними б стали.
Невже ж герої наші — не святі?
Хто віддає життя за щастя інших,
Хто служить безкорисливо меті
Рятунку нації, святих не гірші.
Насправді святість — це нормальний стан
Сердець, які жадобою не хворі.
А вказує шлях радісність проста,
Що є у кожному твоєму творі.
27.02.2019, Київ
ID:
827045
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.02.2019 14:41:33
© дата внесення змiн: 27.02.2019 14:41:33
автор: Петро Рух
Вкажіть причину вашої скарги
|
