А я тебе, любий, безтямно кохала,
А я тебе, любий, з путі виглядала.
Роки проминали у вірнім чеканні,
А тіло здригалось у раннім світанні.
А тіло тремтіло у млості гарячій,
Віддатись хотіло тій примсі незрячій.
А, може, не примсі? Кохання все суще,
Воно, що те око, воно невмируще.
Ні сонце, ні дощ, ані вітер, ні стужа,
Ніщо не завада, якщо й бачиш вужа,
Що вжалити може в любую хвилину,
А серце так билось і, стук, беззупину.
А серце так рвалось назустріч твоєму
Й не мало на думці шукати дилему.
Назирці ступало думками в погоні,
Коханий мій, милий, чи вже на припоні,
Потік безневинний душевної муки,
Що ллється назустріч у дні, де розлуки?
Ніхто не зупинить того, що не бачить,
Того, що не чує й йому те не значить,
Не значить нічого, бо те є химерне,
Мій любий, єдиний, як світ воно древнє.
В мені воно завше, в любую хвилину,
Чому ми залежим від дійсності плину?
І тільки кохання не знає кордонів,
Кохання належить до вічних канонів.
В мені ти, - казала не раз і не двічі,
Скажу, якщо треба, сто раз ще по тричі.
21.02.19
вдало!
"І тільки кохання не знає кордонів,
