Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Світлана Ткаченко: Про рибалку або… чому я не вмію матюкатись - ВІРШ


Світлана Ткаченко: Про рибалку або… чому я не вмію матюкатись - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 7

Пошук


Перевірка розміру




Про рибалку або… чому я не вмію матюкатись

В дитинстві я вважала, що мій батько був завзятим рибалкою. Мабуть, він і сам так думав. Чи не кожні вихідні о теплій порі він привозив нас на природу. Найчастіше – у заповідники й заказники, до яких мав особисті «перепустки» у вигляді вдячних рукостискань лісників або керівників лісництв. Все через те, що тато був будівельником, і щось їм точно побудував. Не робітником чи виконробом, хоча з цих посад і починалась його кар’єра, а головним інженером, а потім і керівником у різні часи різних промислових трестів. Будував усе: житлові будинки та громадські споруди, готелі й спортивні комплекси, фабрики та елеватори – словом, усе, від корівників до мостів та шляхопроводів. Кожен об’єкт знав особисто, їздив частіше на власній машині, інколи – на службовій, місив модними тоді черевиками на підборах глину навкруг котловин, матюкався з виконробами, якщо ті ганьбилися, і брав відповідальність за службу отих споруд. Тато був з тих, хто завжди готовий стати під завантаженим мостом, коли той здавали в експлуатацію. Чому я знаю? Тому що не раз тато приходив із проектами додому з суворим обличчям, а на мамині запитання: «Що сталося?» – казав: «Не при дітях»… Проект виглядав як альбом формату А2 іноді завтовшки з невелику взуттєву коробку, в якому фіолетовим розмазаним чорнилом з друком машини типу ЕР були прошиті сотні відкопійованих креслень будівлі у всіх розрізах і специфікаціях. Кутик чи не кожного листка був засмальцьований від сотень відкривань цієї сторінки ще до початку будівництва. Батько вивчав кожен проект до дірок. Коли ж по ходу робіт могли привезти не ті сваї, або не той цемент, або якусь колону поб'ють по дорозі, а будівля має стояти 50-100 років, і мусить бути зданою в строк, в хід йшла важка артилерія. Вони з мамою перераховували всю конструкцію вручну. Без калькуляторів. Класу до десятого я й сама вивчила ту прикладну механіку. Досі за своїми ремонтниками креслення перевіряю. Коли я була ще зовсім мала, а татова посада відповідала усім отим пригодам із кресленнями, часто мене не було з ким залишити, а в садочок я не ходила. В одному з вищезгданих автомобілів я й проводила своє дитинство, зі стосом казок, журналів з картинками про риболовлю, зв’язкою вудилищ у багажнику, надувним човном, спальними мішками і туристичним знаряддям на всі випадки. В моїй нинішній машині тепер теж є все, з чим можна вижити за будь-яких обставин. Шофер був мені за няньку, поки тато вирішував справи. Батько, червоніючи, коли розумів, що я могла почути оту «красу» мовлення, казав: «Стасік, ти вже погуляй десь поза територією з нею». Так от. Привозив він нас у якесь дике місце. Жіночу частину родини залишав на галявині чи біля просіки з грибами. Мама з сестрою раділи такому відпочинку. Я ж просилася на воду, з татом. Азарт зловити хитру й пристосовану до підводдя живу істоту завжди переважав цікавість знайти гриб, який покірно стоїть під якимось корчем і зовсім не тікає. Єдине, що тато робив зі мною терпляче, це вчив обирати гачки й грузила відповідно до очікуваної здобичі, нанизувати наживку, закидати і невимовно довго як для малої дитини чекати тихо, доки хтось клюне. Головне в тому договорі було – сидіти тихо. Але ви собі уявляєте дитину, яка може довго мовчати, сидячи у засідці очерету в гумовому човнику, коли навколо плескаються видри та скрекочуть жаби? Я й тепер не уявляю. Хоча та наука зробила з мене надзвичайно посидючу людину. Сидіти в тиші людських слів і у дзвоні озерних чи річкових істот, трав’яних піснях вітрів можна було за однієї обставини – був жвавий «кльов». Так, щоб дух захоплювало від частого свистіння таткового спінінгу і мерехтіння моїх двох поплавців. Але таке ж буває нечасто. Пригадую, одного літнього дня батько привіз 8-річну мене, старшу від мене сестру та вже майже дорослого сина своїх друзів неподалік села Гречана Гребля. Ледь світало. Ми із сестрою спали «валетом» на задньому сидінні. Сон у машині був таким міцним, що дівчат було вирішено лишити досипати. Мужчини ж пішли на ранній «кльов». Як і годиться, відкрили заднє віконце приблизно на долоню, щоб ми мали притік свіжого повітря. Мене розбудило того ранку ритмічне колихання, яке в незвичний спосіб нагнітало тривогу, тому що відбувалося у напрямку вздовж тіла, а не поперек. Заради продовження традицій наших із сестрою стосунків я пару разів незадоволено пнула Оксану ногою, вирішивши, буцім-то вона мене ущільнює на спальному місці. Вона й не думала прокидатися. Тоді я накинула плед на голову. Не допомогло. Крізь неймовірну росяну тишу прослуховувалось глухе повільне тупотіння, а потім голосний шерхіт чогось жорсткого і явно великого об кузов наших жигулів. Знайомий звук був, коли ми будували з машини халабуду, накриваючи її брезентовим важким чохлом, і хтось із дітей лишався у ній. Батьки забороняли нам такі ігрища, але перемогти страх темряви у забутому припаркованому авто – то було як викликати гномиків у темряві закритого туалету без вікон – надто адреналіново й весело, щоби бути слухняними… На додаток щось ритмічно стукало по капоту. Як тільки я висунула очі з-під пледа, мене охопило моторошне відчуття жаху. Якийсь продовгуватий завтовшки з пляшку круглий у поперечному розрізі предмет, чи то інструмент, чи дровиняка, був засунутий крізь щілину віконця. Оскільки щось затулило це й сусіднє віконце, на дворі ще присмерки, а машина стояла десь між деревами, годі було й роздивитись той жах. Затамувавши подих, я лише раз у раз смикала Оксану. А коли вона продрала очі, які просто дивилися у те віконце, я вперше і востаннє від неї почула отой дикий істеричний писк, що резонує, коли дівчата гуртом кричать, якщо хтось із хлопців уломився у роздягальню. Тим часом машина й далі розгойдувалась. А на мене раптом хтось блимнув оком. І все стало на свої місця. Корова чухала правий бік. Насправді то був бик, але ж ми цю тварину спершу впізнаємо як корову. Хвіст лупив по капоту й лобовому склу. Ріг, яким він зачепився за отвір у вікні, був достатнім важелем, щоб в разі чого перевернути авто разом із нами. Здавалося, що важила та скотина не менше машини. Бо в страху великі очі, кажуть. – Цить. – Оксана перевела подих. – Давай папу звать. – А як не почує? – Ну хтось же почує, це ж домашня скотина. Оксана відкрила віконце зі свого боку і ми в два голоси стали кликати батька. На щастя, він був поруч, ловив з берега, і поки ми спали, готував човника. Вони прибігли одночасно, пастух і тато. Виявилося, що батько лишив авто прямо біля ґрунтової дороги, що тягнулася вздовж озера, а тим шляхом гнали корів на пасовисько. На крик прибіг і Андрій, що рибачив за двадцять метрів від тата, прямо з вудкою, на лісці якої теліпалася біла жаба. Настала моя черга вищати, а їхня – наглумлятися з моєї відрази. Та коли в той день ми з татом рибачили з човна, прибережні рибачка з рибаком ловили дрібноту, а почасти більше базікали та їли хліб із салом, що його мама напакувала, я відвела душу. Риба ловилася навіть без наживки. Коли пішов дрібний дощик, вона чіплялася на голий гачок, і мені здавалося, що вона сама заскакує у човен, так швидко я її тягала. Батько вловив кілька великих коропів, з десяток окунів, а мої карасі валялися на голому гумовому долі, підбиваючи хвостами. Коли дощ підсилився, тато сказав, що треба на берег. Однак, я просила ще десять хвилин, і ще п’ятнадцять, і ще трішки. Закінчилося усе тим, що тато застудився і лікував потім запалення легенів. Було й ще багатенько різних пригод, які стійко асоціюються мені з рибалкою. Однак, я помітила, що відколи тато облишив великі об’єкти, вийшов на пенсію і вів лише якесь одне приватне будівництво, маючи невеличкий бізнес, він і на риболовлю не ходив. Треба зауважити, що коли він будував власний будинок, місце обрав між великими водами: справа Дніпро за двісті метрів, зліва – котрась із його заток. Рибач – не хочу. На додачу ще й басейн у власному дворі побудував, в який щоосені запускав коропів, і виходячи на веранду курити, просто кидав іноді вудку в той басейн. Та після однієї холодної зими, протягом якої понад двісті коропів було зловлено місцевими котами через лунку, яку тато пробивав, щоб риба не задихнулася, він облишив ці рибацькі забаганки. На моє запитання на кшталт: – Тату, ти ж рибак, чого не ходиш, ти ж так любив завжди посидіти із вудкою? – він відповів: – Та який з мене рибак? Я не рибалку любив, а тишу. Так на стройці наматюкаєшся, що хотілося справжніх живих звуків, очиститись від тих слів недоречних. Воно ж як професійна лексика: терміни вивчаєш у інституті, а матюки – на практиці, не хочеш, а мусиш. А коли ви малі були, зовсім тиші бракувало. – Тю, – все, на що я спромоглася у відповідь. (2019)

ID: 825964
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.02.2019 18:51:30
© дата внесення змiн: 24.02.2019 12:46:08
автор: Світлана Ткаченко

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (76)
В тому числі авторами сайту (12) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

уляна задарма, 30.03.2019 - 01:07
Класно!
 
Світлана Ткаченко відповів на коментар уляна задарма, 30.03.2019 - 18:05
friends
 
Ярослав К., 18.02.2019 - 21:05
Цікаві спогади 43 a38
 
Світлана Ткаченко відповів на коментар Ярослав К., 18.02.2019 - 22:13
Дякую!
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Нові твори