Я маю більше, ніж можливо побажати,
Намріяти чи уявити у житті.
І я не хочу тут нікому заважати.
Я радий із діри цієї геть піти.
І я піду. Ніхто не мешкає тут вічно.
І тіло з м'яса, мозку, ліверу й кісток
Не є приємною якоюсь дуже річчю.
Це просто мертвої матерії шматок.
Тому мені у ньому незатишно дуже.
У ньому неприродним є моє життя.
Бо я собою представляю вічну душу.
Це тіло — джерело лиш болю почуття.
Триматися за нього і за місце в світі,
Який не є мій вічний, мій природний дім, —
Безглуздя, як і спроби всі його змінити.
Тоді навіщо я опікуюся ним?
Опікуватись ним — обов'язок людини
Перед його Творцем, допоки вона тут.
І дбати про народ. І дбати про родину.
Бог кожному з нас дав цю місію просту.
І радісно в свій час відправитись додому,
Всім показавши шлях туди і приклад свій.
Це все, що прагну я робити в світі цьому.
Щасливим бути щоб, так само, брате, дій.
15.02.2019, Чернігів
