Міна Лой - Пісні для Джоаннеса [переклад з англійської]
I
Витвір уяви
Загиджує оціненне
Кнур Купідон його рожеве рило
Риється в еротичному смітті
«Одного разу» як у казці
Прополює бур’ян білий і увінчаний зіркою
Серед дикого вівса посіяного в слизовій оболонці
Я б залюбки око в бенгальський вогонь
Вічність у феєрверку
Сузір’я в океані
Річки якого не прісніші
Ніж цівка слини
Тут є темні місця
Я повинна жити у своєму ліхтарі
Стримуючи підсвідоме мерехтіння
Незаймане для дмухання міхів
Досвіду
Кольорове скло
II
Шкіряний міхур
В якому хтива двоїстість
Вклала
Всі закінчення моїх безплідних потягів
Те що має форму чоловіка
Для випадкової вульгарності просто спостережливих
Радше годинниковий механізм
Який зупиняється навперейми з часом
За яким я не встигаю
Мої пальці оніміли перебираючи твоє волосся
Килимок Господній
На порозі твоїх думок
III
Ми могли паруватися
За монополії миті прикуті до ліжка
Або на двох розділити плоть
На грішному вівтарі
Де вино проливається на розпусні уста
Ми могли народити метелика
Зі щоденними новинами
Надрукованими кров’ю на його крильцях
IV
Одного разу на антресолях
Зоряна стеля
Звела неймовірну родину
Птахоподібні викидні
З людськими горлянками
І очами Мудрості
Які вдягали червоні сукні-абажур
І шерстяне волосся
Одна з них носила дитину
В стьобаній перев’язі
Прип’ятій шовковою стрічкою
До її гусячих крил
Якби не зловісні тіні
Я жила б
Серед їхніх страхітливих меблів
І привчила б розповідати мені свої секрети
До того як я вгадаю
— Начисто вимітаючи цей виводок
V
Опівночі порожніють вулиці
Залишаємось тільки ми
Втрьох
Я вагаюся де дорога назад
Зліва хлопчик
— Одне крильце вимив дощ
Інше вже не стане чистим —
Смикає за дверні дзвони щоб нагадати
Тим кому затишно
Справа аскет з німбом
Пронизуючи будинки
Шукає душі в поранених
— Бідний не може помитися в гарячій воді —
І я не знаю яку дорогу обрати
Оскільки ти повернувся до себе — першим
VI
Я знаю Ляльковода близько
І якби не ті люди
З яких ти не спускаєш очей
Ти міг би дивитися в очі мені
І Час повернувся б назад
VII
Моя пара ніг
Шльопає по кам’яних плитах
Які залишились тут після твоєї ходи
Вітер забиває нечистотами білої вулиці
Мої легені і ніздрі
Збадьорені птахи
Продовжують літ у ніч
Не досягаючи — — — — — — —
VIII
Я ревнивий склад свічкових недопалків
Що освічували твоє підліткове навчання
— — — — — — — — — — — — — —
За очима Бога
Може ховатися
Інший вогонь
IX
Коли ми підняли
Свої повіки до Любові
Космос
Яскравих голосів
І веселого меду
І сперматозоїдів
У центрі Нічого
В молоці Місяця
X
Великий теніс на стриженому газоні
Маленька рожева любов
І в безумі розірвана сітка
XI
Коханий вся твоя
Наш Всесвіт
Це лише
Безбарвна цибулина
З якої ти скидаєш
Шар за шаром
Залишаючи
Запах зневіри
Навколо своїх нервових рук
XII
Голоси зриваються на межі пристрасті
Жага Підозра Чоловік Жінка
Зчиняються у мокрій бійні
Плоть від плоті
Отримує нероздільну насолоду
Цілуючи задихаючись щоб не впустити її
Чи правда
Що я відклала тебе
Недоторканим в цілковитій кристалізації
Від всіх поштовхи натовпу
Навчили мене радо жити і ділитися
Чи ти все ж
Тільки інша половина
Потреби мого его
Що карає гордість співчуттям
Потреби в тихому звучанні дисонансу
І в гулі видиху з твоїх легень
XIII
Підійди Є дещо
Що я мушу тобі сказати та не можу сказати що саме
Те що набуває обрисів
Те що має нову назву
Новий розмір
Нове призначення
Нову ілюзію
Воно навкруги І воно в твоїх очах
Щось блискуче Щось тільки для тебе
Те що мені не можна бачити
Воно в моїх вухах Щось дуже дзвінке
Те що тобі не можна чути
Щось тільки для мене
Будьмо надміру заздрісними
Надміру недовірливими
Надміру консервативними
Надміру жорстокими
Інакше ми покладемо край виділенню недоторканих его
З тисняви прагнень
Де двоє чи троє зварені в одне ціле
Їм судилося стати богом
— — — — — — — — —
О саме так
Не наближайся до мене Будь ласка іди
Не дозволь мені осягнути тебе Не розумій мене
Інакше ми впадемо разом
Деперсоналізовані
Ідентичні
У чарівну Нірвану
Я ти — ти — я
XIV
У цей день
Вічний минущий безсумнівний невідчутний
Для тебе
Я дарую нову цноту
— Самої себе ненадовго
Не кохання чи та інша річ
Тільки зіткнення запалених тіл
Що вибивають іскри одне з одного
В хаосі
XV
Рідко В пошуках Кохання
Уява виключала їх з-поміж богів
Двоє чи троє чоловіків виглядали просто людьми
Та тільки ти один
Надлюдина очевидно
Лиш потрапивши в легкий вихор
Твоєї нісенітної людяності
Я покохала тебе більше за інших
XVI
Ми могли жити разом
У вогнях Арно
Або піти красти яблука на морському дні
Або грати
У піжмурки в тенетах кохання і павутини
І колискову на каструлі
І розмовляти доки не закінчаться мови
Для спілкування
І не знати нічого кращого
XVII
Мені байдуже
Куди рухаються ніжки ніжок меблів
Або що ховається в тінях через які вони переступають
Або що дивилося б на мене
Якби не зачинені віконниці
Багряний теплий колір на полі бою
Важкий на моїх колінах як покривало
Не їла не спала всю ніч
Рахувала бахрому на рушнику
Поки дві китиці що трималися разом
Не розчинили у сферичному вакуумі
Квадратну кімнату
Яка розширялась у ритмі мого дихання
XVIII
З розриву
Пагорба від пагорба
Проміжку
Від зірки до зірки
Народжена
Статика
Ночі
XIX
Ніщо так не зберігає
Як прохолодна прониклива
Нотка Q H U
Виразно пронизуючий
Живильний
Пилком пахнучий
Космос
Чиста розповідь
Про тамувальну
Придатну для пиття
Крізь пальці
Текучу воду
До якої тягнуться
Стебла трави
Світляки
Збиваються зі шляху
Повітряна кадриль
Відскакують
Один від одного
Знову поєднуються
У віднайденій пульсації
Світла
В тобі теж
Було щось
У віці
Личинки із зеленим черевцем
— — — — — — — — — —
Втім ти швидко просякнув
До безпроменистості
Під дощем
XX
Хай Радість окрилиться втіхою
І тріпотіть навколо тих кого вона цікавить
XXI
Я відкладаю проти тебе ночі
Обтяжені кошмарами нерозкритої квітки
— — — — — — — — — — — — — —
Складаю дні
Згорнені довкола самотнього
Ядра
Сонця
XXII
Зелень вирощує
Салати
Для відродження
Інтелектуального збирача
На опуклих животах
Гір
Качаючись під сонцем
А квітучі дрібниці
Кришаться
Під моїми дурними черевиками
Зі становища де немає тебе
Я виходжу
Безсоромно
За таких обставин
XXIII
Сміх у розчині
Позирки зірок
Нездійсненні обітниці
Підліткових консумацій
Згнивають
В циклічній місяць
Згасають
В білосніжно білі
Злочини болю
XXIV
Дітородна правда Моя
Ущухла
У згубних
Сльозах
Простій пристрасті і прозорості
І благальній брехні
Змішаних з мерзенним присмаком
Твоєї вуличної посмішки
XXV
Вилизуючи Арно
Маленький рожевий
Язичок Світанку
Докучає нашим віям
— — — — — — —
Ми кружляємо до нього
Безперестанку
Швидше
І обертаємось на машини
Поки сонце
Не вгамує свого сяйва
Не розплавить когось з нас
У бездонні голубині гнізда
Виточені пристрастю
У теплі
Лише деякі з нас
Виростають до рівня прохолодних рівнин
Позбавляючи себе опори
Сталевим поглядом
XXVI
Проливаючи дріб’язкову манірність
З очних щілин
Ми підкрадаємося
До Природи
— — — — цього розлюченого порнографа
XXVII
Стрижень Ніщо
Немислима ідея
Неживий спокій
Руки перегонів
Відвалюються від
Непідвладного змінам пластику
Зміст
Нашого ефемерного сполучення
У відчуженості від Чималого
Перетік наблизившись до — — — —
НІЧОГО
На шляху
Був чоловік і жінка
А Нерозв’язне
Натирало нашими щоденними смертями
Неможливі очі
XXVIII
Східцям вгору не видно кінця
І вони білого кольору
І перший крок це останнє чисте
Довіку
Яскраві закінчення
Розплавлені в синтетичну
Білизну
Моєї
Появи
І я вигоріла ледь не до білого
Під час клімактеричного
Усунення твого сонця
І бажання і слова зовсім безбарвні
Заливають
Безмежну монотонність
Біло там де немає на що дивитися
Тільки білий рушник
Витирає кришталевий піт
— Туман живої людини —
З твого
Зблідлого тіла
І світлий світанок
Твого Нового Дня
Звалюється на мене
Немислимо що біле он там
— — — Це дим з твого будинку
XXIX
Еволюція розсварися з
Рівністю статей
Гарно прорахуйся
З подібністю
Неприродний добір
Вирости таких синів і доньок
Які будуть белькотати одне одному
Неперекладні криптоніми
Під світлом місяця
Дай їм змогу ревіти розв’язно
Про пестливі поклики
Або на гомофонні гикавки
Поміняй сміх
Хай їм здається ніби сльози
Це підсніжники або патока
Або будь-що
Крім людської недостатності
Яка благає спинні хребці
Хай зустріч стане поворотом
До прямо протилежного
І Обрисом невиразною плямою
Будь-чим
Аби не спокушала їх
На одне
Що є просто задоволенням
Від іншого
Хай вони зіштовхнуться
З висоти своїх інкогніто
У сейсмічному оргазмі
Заради значно глибшого
Розмежування
А не дивляться
Як своє спотворене я
Здригається в чужому его
XXX
В якомусь
Передпологовому плагіаті
Утробні блазні
Спіймали жарти
— — — — — —
З первісної пантоміми
Натягнуті емоції
Зробили петлю на небеса
— — — — — — — — —
Оскільки сліпі очі
Якими на нас дивилася Природа
І майже вся Природа зелена
— — — — — — — — — —
Яка гарантія
Для праформи
Якій ми бурмочемо
Нашу сувенірну етику
— — — — — — — —
XXXI
Розп’яття
Надокучливого тіла
Яке так прагне втрутитися
В інтимне життя
Твоєї нахабної ізоляції
Розп’яття
Лялечки
Незаконного его
На твоїй урівноваженій
Каріатиді ідеї
Розп’яття
Руйнувало руки
Крайні записи в переліку
Серед вакууму
До неперерваного падіння
XXXII
Місяць холодний
Джоаннес
Де Середземномор’я — — — — —
XXXIII
Педант в питаннях пристрасті — — — —
Поряд з твоєю професорською плачевністю
Протоплазма шаленіла
Розвиваючи нас — — —
XXXIV
Любов — — — найвидатніший літератор
Підписатися на щотижневі оновлення
![o.fediienko: Міна Лой - Пісні для Джоаннеса [переклад з англійської] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
