Бракує сонця в небі…Ластівок…Тепла,
А я без цього дива просто лиш існую…
Коли і в мене вже художниця-весна,
Сад пофарбує сонний знову по фен-шую?
Малюю золотом форзиції кущі,
Рожевий ніжний цвіт мигдалю степового,
Тюльпанів, дев`ять десь, у вазі на вікні…
І стільки ж раз зримую про кохання слово.
Малюю проліски блакитні для душі,
Для серця кольору додам від анемони
І трохи крокусів й мускарі у плащі,
Як символ березня, заквітчаної моди…
Бракує сонцю поки світла і тепла,
Замало кольору аби душа воскресла…
Я вже казав тобі, що ти моя весна,
Моє кохання вічне, зіронька небесна?
Що може то насправді зовсім не зима,
Тому виною є, що серцю щось бракує,
А те, що випита надія вже до дна
І навіть янгол голос розуму не чує…
Додам зеленого до жовтих кольорів,
Рожево-білого…Бузкове і червоне,
А в небі синьому провісників-граків,
Я намалюю лиш для тебе моя доле!
Дуже гарна поетична картина. 
