Зимовий етюд відіграв на балконі...
І книги зачекались мене на підвіконні.
І фільми в перемішку із кавою,
І міцною димовою сигарою.
Біжуть години й дні, нестерпно в невороття
І неначе оминає мене цей веселий темп життя.
Я в самоті, вслухаюся в цокання стрілок на годиннику,
А зранку готова показати життя я будильнику.
Із дня у день, одне і теж
І вже мій сум не знає меж.
Я вже навіть не плачу
Бо і так знаю, що більш твоїх очей не побачу.
А перед сном, я згадую
Як губи твої псувала помадою.
І очей зелених світ,
У яких явно не твої 17 літ...
Лиш ти за все моє життя, готовий був зі мною зірки рахувати.
І ти прекрасно знав, як я хочу тебе покохати.
І як високо разом могли ми літати,
І від радості несамовито кричати.
І я не хочу забувати всі твої слова.
І твердо кажу це ніяк не вплине на мої діла.
Мені за тобою душа не болить
Бо вона знає, що нам іще колись, знову, підфартить.
