короткий сон пішов під білий лід_
нічний полон / пустеля стелі / очі
шукатимуть на ній глибокий слід,
допоки мантру віхола воркоче_
ламає руки з розпачу морфей_
веде до пастки пам’яті_ навмисне,
нервові тіні зляканих німфей
в об’ємі стислому зі стін порожніх виснуть_
неначе піксель на пустому тлі
акваріум налитий бляклим світлом,
слова навгад римують музи злі,
аби жбурнути на поталу вітру_
герой ліричний втратив алгоритм
для спроби втечі з лабіринту ночі,
воркоче віхола, біснуються вихри,
під стелею кружляє чорне клоччя_