Серед різних речей навколо
Бачу я дещо час від часу,
Що нагадує раптом школу
І ту дівчинку з мого класу.
Ми робили разом уроки.
Ми були тоді просто діти.
Нам було по тринадцять років.
Я в той час ще не вмів любити.
Просто був їй, як міг, корисним,
Хоч незграбним завжди й колючим.
І милуючись нею, виснув,
Гальмував, барахлив і глючив.
Знов з'єднали нас соцмережі,
Коли нам вже по сорок стало.
За постами її я стежив.
Вона вірші мої читала.
Мої ж вірші — не просто вірші.
Вони зв'язують душу з Богом.
Відкривають вони, між іншим,
Шукачам в Його світ дорогу.
Одкровень в них шукала перли.
Їх знаходила й розуміла.
А в один день взяла й померла,
А точніше — лишила тіло.
Час від часу мені ще сняться
Сни про дівчинку ту і школу.
У цих снах їй завжди тринадцять
І не стане більше ніколи.
01.02.2019, Київ
