Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: День, що змінив її життя / проза/ - ВІРШ


Ніна Незламна: День, що змінив її життя / проза/ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 12

Пошук


Перевірка розміру




День, що змінив її життя / проза/

Той день один був у житті такий, вона його запам`ятала на все життя…. Не змогла пробачити, тому й не приїжджала сюди, в рідне село, де босонога по стежках. Де з мамою в шовкових травах була щаслива, плела віночки з квітів польових. Де з хлопцями грала в волейбол і разом з ними бродила по калюжах… Дитинство….. Воно було солодким сном… На обійсті грав магнітофон і пісня « Лада» лунала далеко по долині. Гуси купалися в брудному рівчаку, який тягнувся здалеку. І на долині все дітлашня, грали чи то в «квач»,чи в м`яч. Ті дні гріли сердечко молоденьке, ніхто не знав, що станеться біда… Одного разу прийшла зі школи… У хаті тихо, кілька сусідів і тітка Зоя ,чомусь в чорній хустині, дивилася в вікно. Про щось тихо шепотіла, почула шурхіт, уздрівши Наталку зціпила зуби, раптово з грудей вирвався дикий крик, аж різонув по вухах, здалося, затрусилася вся хата, - Сирітко, що ж це , тепер без мами й тата…. Наталка, саме вік такий, що батьків треба й треба, їй лиш дванадцять минуло на тому тижні. У подиві кліпала очима, а потім всіх озирнувши довкола, присіла на стілець і склала руки на пелені, - Не дожену я, що трапилося скажіть… Тітка взяла за дві руки, дивилася в сині оченята, - Розумієш, на трасі аварія… Ось такі заробітки, свиню здали, а поверталися назад, в кювет злетіла машина, водій і батьки - всі троє загинули. Згодом в хаті метушня… Єдина донька в чорній хустині, під очима, аж синці. В чашку з водою щось капали, давали пити… Немов туман перед очима, люди з вінками і тихий плач… На похорон приїхала тітка Оля з Москви, це рідна сестра її мами. Не покидала дівчинку ні на мить, словами підтримувала, втішала, як могла і вмовляла, що все буде добре. Дитячий крик душі…. Як пережити, як сприйняти все це, що сталося. Звичайно, думала Наталка, їм добре говорити, їх три сестри було, веселіше жилося, як мені тепер без мами? Якби ж то тітка Оля забрала до Москви та тут школа і тітка Зоя не відпустить. Скаже будемо разом жити, бо ж давно без чоловіка і дітей не має. Переверталися думки в голові, хотілося кинутися в яму за батьками, бо їй здалося це вже кінець світу, кінець життя. Хіба можна так жити без мами й тата? В очах розчарування, всі виплакала сльози. Немов зробилася німа, лише слухала і робила те, що казали… Коли поверталися з цвинтаря, жовтнева погода сприяла настрою… Нізвідки взялася темно – сіра хмара. Летіли великі краплини дощу, всіх підганяли йти швидше. Тітка Оля тримала під руку Наталку і всю дорогу тільки й вмовляння, щоб не плакала і слухала тітку Зою, бо з нею жити. На другий день вона повернулася в Москву, адже там двоє дітей і вже був маленький онучок. Бідкалася, що з роботи лише на три дні відпустили та обіцяла приїхати на поминки, через рік. В стражданні, в журбі пройшло два тижні, позаду поминки, похід до цвинтаря. Коли Наталка зустрічала односельчан, ті висловлювали свої співчуття і намагалися обійняти, сказати тепле слово, пригостити цукеркою. Життя в Наталки змінилося, вона жодного разу не ночувала сама. Тітка Зоя була старшою в маминій сім`ї, їй минуло п`ятдесят, любила керувати всіма. Була занадто бурчливою і майже завжди дуже сердитою, наче для неї не милий світ. Зарано стала Наталка дорослішати, важко без батьків. Хоча й часто на неї сварилися, що ледачкувата та з кожним днем розумнішала, що ті нарікання були правдиві. Тітка працювала в колгоспі, в її обов`язки входило доглядати за садом. Вона керувала людьми, щоб вчасно зробити обрізку дерев, покропити хімікатами, побілити, ну і звичайно ж зібрати врожай. Садок великий, тягнувся вздовж всього села. По краю вишні з усіх сторін, як охоронці, а в середині яблуні та де – не -де абрикоси. Різноманіття сортів яблук дивувало дівчинку, вона з задоволенням їла ті яблука, що приносила тітка, насолоджувалася ними і посміхаючись, кожного разу оцінювала їх смак. Про свою звичку, полежати в ліжку, поніжитися, мала забути. Господарство, як тримали раніше, так і тримали зараз. Тітка рано будила її, давала вказівки, що треба зробити. Гуси, качки, кури, індики і корова, було біля чого побігати, зранку замість зарядки. Добре, хоч тітка продала свою корову, то вже легше. Коли корову забирали на забій, Наталка саме прийшла зі школи. Тітка тримала в руці гроші і хитро повела очами, - Ну ось покладу в скриню, будеш виходити заміж, як знайдуться. Ці слова звичайно не сподобалися дівчині. Який заміж? Ото вже переклинило в голові бабі, подумала про себе дівчина. Все добре, заспокоювала себе та не до вподоби їй була дружба тітки з бабою Яриною, що жила через кілька хатин. Ну баба Ярина, ще нічого, не така сердита, як тітка та здавалося їй, щось замислили, бабця часто хвалила Василя, онука свого. Він був на два роки старший за Наталку. Трохи дивакуватий, виділявся серед хлопців, був неохайним, часто пустував, поводився, як задерикуватий півень. Та час летів…. Рік за роком збігав…Наталка останній рік навчалася в школі. Вчилася добре, надіялася поїхати в Москву до тітки Олі, адже та обіцяла її забрати до себе. Правда тітка Зоя зразу була дуже проти, але після умовлянь, погодилася відпустити на навчання. В дівчини було бажання вивчитися на лікаря чи в крайньому разі на медсестру. Добре було б, якби дали кімнату в гуртожитку, щоб нікому не заважати, розмірковувала вона. А там би можливо й залишилася, адже молоді в селі значно поменшало, всі десь їхали навчатися, чи то працювати в місто. Та не так все склалося, як гадалося….Як грім серед ясного неба, прилетіла звістка, розпався Радянський Союз. Пусті прилавки в магазині лякали людей, добре, що було господарство, то вже не були голодні. Тітка Зоя дуже зраділа, коли отримала листа від сестри. Оля писала, що справи кепські, погано з продуктами, що друга донька вийшла заміж і тепер всі живуть в двокімнатній квартирі. Написала, що Наталці поки що краще залишитися вдома, перечекати, якийсь рік, пізніше час покаже, що робити далі. В дівчини опустилися руки, куди ж податися? Не хотіла залишатися в селі, не хотіла на очі бачити бабу Ярину, яка при всіх зустрічах, немов втішалася нею, хвалила, що гарна і красива, до того ж і рукодільниця. Вона зачастила до них в гості, особливо вечорами, коли дівчина вишивала рушники. Так, вона любила вишивати, в клуб ходила рідко, бо тітка дозволяла гуляти тільки до двадцять третьої години. Та і відданої подружки не було, лише знайомі і однокласники. А Василь, то правда, був настирним, як та муха, чатував її щовечора. Ніби трохи пришелепкуватий, одягне кашкет, збоку причепить квітку, з посмішкою на обличчі хизується перед нею. Та вона намагалася не звертати на нього уваги, його поведінка визивала ненависть, огиду. Весна … Все зеленіє, квітне , птахи наспівують пісень, а в небо сині сонечко дарує тепло й світло огортає тіло, охоплює радість, немов би пташкою десь полетіла. Наталка з хвилюванням закінчувала школу, треба поговорити з тіткою, хай би відпустила в містечко вчитися на повара, чи на перукаря в училище, тож вдома сидіти не буду. Добре, що вже сімнадцять минуло, можливо б на роботу десь влаштувалася, на худий кінець, прибиральницею. Вечоріло… Легенький вітерець з долини ніс прохоло Дівчина тягнула воду з колодязя, раптово із –за квітучої калини, як біс, вискочив Василь, в руці тримав суцвіття калини. Вдягнений в майку і якісь зашарпані старі чорні штани, босоніж, став на одне коліно, посміхався, - Що хочеш заміж? То ось тобі квітка. З переляку дівчина пополотніла, худенька рука не втримала ручки ворота, повне відро води полетіло донизу, - Ти, що зовсім здурів?! Він швидко піднявся, став розчепіривши ноги, - А, що після зелених свят відгуляємо весілля… Так бабця казали. Колючий погляд, його напівбожевільних очей, змірював її з ніг до голови. Вона здивовано кліпала очима, опанувавши себе, намагалася приховати злість, впевнено, не поспішаючи, сказала, - Напевно тобі наснилося, що я піду за тебе... - Підеш! Твоя тітка дала згоду, не втечеш синичко. Хоч худенька і маленька люблю твоє личко. Його, як граблі руки потягнулися до неї, зробив крок. Вона сердито подивилася з під лоба, - Ану, не смій торкатися мене! Згинь з очей моїх! Він крутив головою, єхидно посміхався, відкинув в сторону суцвіття, йдучи на стежку голосно сказав, - А я тітці вірю, підеш за мене. Вона тобі щастя бажає. А кому й ти, ще будеш потрібна в нашому селі…. Затрусилося тіло, ніби хто ошпарив окропом. Намагалася глибоко дихати, гучно билося серце, їй здавалося, що воно розірветься на шматки й вирветься з грудей. Прохолодна вода хлюпалася з відра прямо на ноги та вона не звертала уваги, спішила додому. Їй би зараз терміново поговорити з тіткою та вона ж на роботі, хотілося кричати й вити від такого приниження. Цікаво, які розмови з бабою Яриною веде тітка? Чому він так похабно поводиться? За пранням навіть не помітила, як швидко пролетів час. Думки плуталися, не давали спокою, час від часу горошинами стікали сльози по щоках. Та тітка прийшла додому вже коли стемніло, як Наталка нагодувала господарство. Вона за цей час вгамувала свою злість, вирішила зараз цієї теми не торкатися. Адже завтра екзамен, треба готуватися, хай вже після нього. Ще довго світилося в її кімнаті, те що читала ніяк не вкладалося в голові, думки повертали до розмови з Василем. Лише після останнього екзамену дівчина наважилася поговорити з тіткою. Вона готувалася до вечора, що мав відбутися в школі. Одягнувши плаття голубого кольору, стала перед дзеркалом, поправляла зібране до купи біляве, ледь кучеряве волосся. А, що хіба й така погана? Ну не обов`язково ж всім бути високими тополями. Нічого, в селі не збираюся залишатися, якось треба закрити пельку Василеві, щоб не розносив плітки по селі. Коли вийшла з кімнати, за столом сиділа тітка, чистила насіння соняшника, побачивши її, посміхнулася, - Ну можна й під вінець, гарненька ти в мене, хоч худенька та то нічого. Всі з роками вбираємося в силу, згодом товстіємо… Вона витримала паузу, не перебивала її, а потім миттєво почервоніла, - Тьотю, що це той, дурень, Василь плеще язиком? По селі чутки розносить, що маю за нього заміж йти. Ви часом не знаєте від кого йдуть ці брехливі плітки? Тітка кивнула головою, дивилася прямим поглядом, - Ти хочеш сказати Василь поганий хлопець? Бідний хлопець, на пів сирота, матері немає, батько в місті…. Звичайно, бабця не може йому замінити батьків, але ж виховала і подивись який він роботящий. Що веселий, то це не завада, буде веселіше в сім`ї. Ледь зблідла, більше не хотіла слухати її. Тремтячим голосом перебила, - В якій сім`ї, тьотю?! Він же бездарний, дурнуватий! Ледве екзамени склав за восьмий клас, бабця бігала та й бігала в школу, щоб хоч трійки поставили. Всі з нього сміються, глузують. Вдягнеться, як опудало, незграбний, вічно замурзаний, матюки за матюками, грубий. Тітка наставила перед нею руку, заперечуючи, - Помовчи! Слухай, що скажу тобі, ти життя не знаєш! Дурник би на тракторі не працював! Ти знаєш, які гарні гроші він заробляє! Це основне для сім`ї, як в колгоспі проблеми з виплатою грошей, то по людях, ще більше заробить. Ні в яке місто ти не поїдеш і крапка! Будеш мені правою рукою в садку, сама знаєш, як мені важко зі всім впоратися, роботи забагато на одну. І вічно працювати не зможу, ноги болять ходити, піду на пенсію, треба ж комусь передати справи. Дітей ваших бавитиму… Наталка не озираючись, пулею вискочила з хати. Хапала свіже повітря, вгамовувала хвилювання, рукою змахнула зі щоки сльозу. Біля школи веселі розмови, сміх, звучить гарна музика. Вона не знала, що робити, настрій був зіпсований… Промови, побажання, обійми, поцілунки…. Не усвідомлюючи дивилася на це все, думки копошилися після розмови з тіткою. Побувши пару годин з однокласниками, Наталка зняла капці, босоніж гайнула через городи додому, щоб нікому не потрапити на очі. Йдучи швидкою ходою додому, робила висновки… Треба тікати з дому, паспорт є, іншого виходу просто нема. Як би ж тітка Оля була ближче, вона б цьому завадила та де гроші взяти на квитки? Життя продовжувалось… Поміж них наче чорна кішка пробігла. З того дня Наталка не мовила ані слова до тітки, до болю стискала кулаки, в собі ховала образу. Жінка часом поглядала на неї, крутила головою, - Подумай! Подумай добре, я ж тобі не ворог…. Пройшло кілька тижнів…Наталка сиділа в своїй кімнаті біля відчиненого вікна, коли тітка відкрила двері, - Ну, чого уникаєш мене, мовчиш, як в рот води набрала. Я домовилася, реєстрацію шлюбу зробимо в клубі, на наступну неділю, після Зелених свят. Відгуляємо невеличке весіллячко та й живіть собі, більше я втручатися в твоє життя не буду, слово даю. Хочу спокійно закрити очі, щоб знала, що з надійною людиною живеш. Дівчина зірвалася зі стільця, схватилася за голову, в істериці закричала, - Яке весілля тіточко?! Він мені огидний, смердючий… А потім махнувши рукою, йшла до дверей, крикнула, - Я з ним в ліжко не ляжу, хоч ріжте мене, не ляжу… Вона так гримнула вхідними дверима, що ті ледь не злетіли разом з завісами. Бігла під грушу, під ту саму грушу, що колись вона з мамою лежала на простирадлі. Впала ниць на траву, душило в горлі, плакала й плакала, сльози текли рікою. Час летів…. Хотіла Наталка втекти та на жаль паспорта не знайшла на місці. Розчарування доводило до сказу, примруживши очі, глибоко дихала, вгамовувала злобу до тітки. Ну нічого побачимо, як воно, хай знає мій характер…. Напередодні свята тітка занесла в кімнату валізу, з неї дістала весільну сукню, махнувши рукою весело сказала, - Ось міряй, це сукня твоєї мами. Вона думала, що ми її продали, а я для тебе зберігала, знала, що буде мати дівчинку, а чому й сама не знаю…. Присівши на стілець продовжила, - Курінь в них зробимо, хтось допоможе прикрасити. Шкода Оля не приїде, онук після операції, апендицит вирізали. В садочок довгенько не піде, хто ж залишиться з ним вдома, будуть змінами мінятися, щоб не йти на лікарняний. Наталка побіліла, защеміло під серцем. Весільна сукня білого кольору, на вид була, як нова, зверху лежало біле кольє. На якусь мить завмерла, стиснуло в грудях, стримувала сльози, в душі кричала; ой, мамо, щоб ти встала та й подивилася, що робить твоя сестра, як їй завадити не знаю. Тремтів голос від хвилювання, - Що ви робите тітонько? Що робите, одумайтеся! Не зривайте квітку, яка тільки розквітла… Не псуйте моє життя. Я вам сказала, я з ним в ліжко ніколи не ляжу. Зрозумійте це нарешті, це ж на сміх людям буде весілля. Запала тиша…. Тітка встала зі стільця, кілька раз пройшлася вздовж кімнати, стала ззаду, легенько торкнулася плечей двома руками, - Це в тебе мандраж, готуйся і більше ніяких розмов. Подорослішай нарешті, давай не будемо сперечатися… Вона хотіла погладити її по голові та дівчина різко нагнулася, тітка, зітхнувши, махнула двома руками, вийшла з кімнати. Цілий день прискіпливі думки свердлили мозок ; ну нічого, якби там не було, підкорюся, стерплю весілля, а там тільки мене й побачить, лише треба якось паспорт дістати. Біля будинку Василя було людно… Гучно грав магнітофон... Молоді щойно прийшли з клубу, бабця Ярина і тітка зустріли їх з хлібом - сіллю. А потім самі цілувалися й обіймалися, раділи, що зробили те, чого так давно чекали. Звичайно Василь ходив, як півень, посміхався, правда, як тільки Наталка на нього погляне, відводив очі і напрочуд мало говорив, за нього майже все говорила його бабуся. Наталка одним була задоволена, що встигла забрати паспорти й посвідчення про шлюб. Гуляли до пів ночі, коли кричали «гірко» вона наче кам`яніла та все ж підставляла щоку. Хвилювалася, як втекти, щоб не відразу помітили, треба ж якісь речі зібрати, тож в одній сукні не побіжить. Час від часу криво посміхалася до Василя, щоб нічого не запідозрив, навіть дозволила обіймати себе, хоча в душі картала; де ти взявся на мою голову…. Коли з неї зняли фату, покривали білою хустинкою, тітка задоволено дивилася і витирала непрохані сльози. А баба Ярина, як квочка ходила кругом Наталки, щось приспівуючи говорила. Наталка не слухала, на умі зовсім інше – чекайте, чекайте, доспіваєтесь, не прощу вам, ніколи не прощу цього… Нарешті розрізали коровай на шматочки, роздавали всім присутнім, весілля закінчилося…. Тітка радо всучила в руки Василю вирізану середину з короваю, - Ось забирайте, за звичаєм це ваше, а ми завтра десь о дев`ятій годині до вас прийдемо, відсипайтеся…. Наталка старалася добре напоїти Василя, коли розходилися люди, наливала « на коня» і йому. Посміхалася до всіх, задоволено зирила на свого нареченого. В хаті тихо…. Лише чути цокання годинника. Наталя включила приймач, знайшла ліричну музику. Василь, ледь втримався на ногах, зняв жакета, кинув на підлогу, поцілував в щоку, - Роздягайся, я зараз прийду. О, як ти остогид мені, подумала дівчина та добре, що десь пішов. Швидко намацала в кишенях гроші, що подарували гості. З однієї кишені всі забрала, шепотіла, - Не знаю чи порівну, але це моя частина. Заховала в сумку до документів. В шухляді серванту забрала атестат і шукала фото батьків, Раптом намацала маленьку книжечку « Молитовник», з неї випала записка. Цікаво, що це? Читала - Москва і номер телефону. Сам Бог мені допомагає, це ж напевно телефон тітки Олі. Знайшовши фото, забрала записку, все заховала в сумку. Треба тепер зібратися, подумати, що взяти з собою в рюкзак. За цілий день виснажилася, як же це не заснути до світання? Як його вмовити, що зробити щоби заснув швидше? Раптом за склом серванту побачила пляшку вина - «Советское шампанское!», саме враз скумекала дівчина. Василь, як чахлик невмирущий, зайшов в кімнату в одних трусах, волосаті груди їй нагадали мавпу. Фу, яка гидота і не посоромився… А труси, як спідниця, аж по коліна. Від побаченого її проймав холод, морозило. Від нього тхнуло перегаром й блювотинням, вона, аж здригнулася, рукою прикрила носа, - Гаразд Василю, як сталося так сталося…. Давай вип`ємо!Тобі покращає. Це щоб було нам веселіше Гайда, давай вип`ємо за нас! Василь впав на ліжко, запхав руки за голову, спостерігав, як вона знімала сукню, одягла халат. Від хвилювання вся тремтіла, якби це його швидше приспати, а потім до нього, - А хочеш я перед тобою потанцюю, як в кіно? Тільки, давай ще вип`ємо! Я наберуся сміливості, це ж перша ніч в мене…. Василь, повернувся на бік, погладив себе по грудях, рукою схватився за пляшку, ледь - ледь ворочав язиком, - Ага я теж маю набратися сміливості, то я доп`ю…. Жадно присмоктався до пляшки, як теля, до корови. - Ой, почекай, я зараз, почекай я на хвилинку, чайник закипів, зараз принесу, ще почаюємо.. Він допивши все вино, кинув пляшку на підлогу й повернувся на бік, щось бурчав тихо, згодом засопів. Як бджола, що в сітці, носилася дівчина по хаті, збирала речі, поглядала в вікно, на годиннику минула третя. - Ну от і добре - перехрестилася, - Можна йти, гадаю тітка не слідкує, Господи допоможи! Крадькома відкрила двері, шмигнула за хату… Свіже повітря придало сили, бігла через городи в сторону садка. Так швидше, думала, навпростець, через садок, ближче до траси. Але ж погано видно, ні зірок, ні місяця на небі, чи буде дощ? Та ,що буде, то буде, цей день змінить моє життя Згодом пару краплин дощу впало на обличчя… Треба швидше, добіжу до садка, а там під навісом ящики, перечекаю, якщо буде злива. Добре, що в туфлях, основне ноги не промочити. З садка лунав гавкіт сторожових собак, себе втішала – щоб тільки сторож не помітив і добре, що дощ тільки налякав. В на пів темряві підбігло два пси, вже не гавкали, лащилися, адже вона часто була в саду. Вона торкалася їх вух, гладила голови, наче прощалася з ними, пригостила короваєм і дала команду повертатися на місце. Неначе пташкою летіла, позирала до неба, на сході вже ясніло, виднілися скупчені темні хмари, далеко на заході блискало. Та то нічого встигну до траси, адже вже чула гул машин. Добре розвиднилось …. Здійнявся вітер, ніс вологість, пришвидшила ходу, в надії до дощу зупинити якусь машину. За садом переорана земля і пагорб. Рукою подати до траси, полегшено зітхнула, витерла змокріле чоло. Хай Бог простить мені та іншого виходу я не бачу, заспокоювала себе. Витягла з сумки мамин старий синій балоновий плащ, накинула на плечі. По трасі на великій швидкості промчало кілька машин. Темні хмари підповзали ближче. Блискавка раз по раз розрізала небо на шматки, гриміло, почався дощ. Опустивши голову, стояла спиною по ходу машин… Ой, що ж це, одні женуться, як скажені, а інших зовсім немає, здається вже й промерзла. На якусь мить охопив розпач, сумління, можливо треба було піти на перший автобус. Та, який там автобус, через годину міг прокинутися, де б тоді втекла, втішала себе. Сильний гул відволік від думок. Біля неї різко зупинилася машина, почула, як відкрилися двері. Веселий голос чоловіка, - Тіточко! Сідайте! Такий сильний дощ, а ви стоїте. Як хочете підвезу до консервного заводу. Наталка наче соромлячись, підняла голову. Біля неї стояла бортова машина заповнена ящиками з болгарським перцем. З кабіни виглядав засмаглий чоловік. Раптово почервоніла, вагалася, але ж такий молодий. На його обличчі розпливлася привітна усмішка, - Не бійся, думав жінка, а ти така молоденька, як пролісок на узбіччі дороги. Ось дивися документи маю, захочеш перевіриш, звідки я і хто. Сміливо подав руку, Наталка вагалася та все ж залізла в кабіну. Він не копошився, відразу поклав перед нею подорожній лист водія, - Ось подивися, На відстані прочитала прізвище та ім`я, трохи вдалося вгамувати хвилювання, мовчала. - То може познайомимося, я Віктор, з під Могилів - Подільського, оце везу перець на консервний завод. А ти… Ой вибач, я простий хлопець, гадаю, не такий вік, щоб викав до тебе. А ти їдеш до міста в гості? Чи то по справах? Крадькома зирила в його сторону, тільки тепер помітила, що він не засмаглий, а просто шкіра трохи темніша. Напевно молдаван, симпатичний, волосся чорняве, світло карі очі, здається порядний, зробила висновки. Йому пасувала голуба сорочка, вона несміливо, - А я Наталка. А їду, ще сама не знаю куди. Можна сказати втекла з весілля. Мабуть поїду до Москви, тільки треба передзвонити, в мене там тітка Оля живе. Він відкопилив губи, здивовано до неї, - А що, щоб попасти в Москву треба тікати з весілля, інакше ніяк? І засміявся…. - Ледь всміхнувшись, відповіла, - Розповідати довго, гадаю витрачати час не варто.. . - А ти, так коротко, розкажи про себе і зрозуміло, як колись писали в школі перекази. Так їхати буде веселіше… Давно закінчила школу? Машина їхала на невеликій швидкості, за вікном накрапав дощ… Наталка замислилася… Мені ж з ним дітей не хрестити, чому й не розповісти. Всю дорогу дивилася вперед, часом здавлювало в горлі і підступали непрохані сльози, намагалася не показати їх, спогадами роз`ятрила душу. Коли закінчила говорити, намагалася посміхнутися, - Отакі справи. Це так коротко, хочу на переговорний пункт. Спочатку подзвоню до тітки в Москву, щоб знала, на що я зважилася, що жива і здорова. Думаю, можливо поїду до неї, а як ні, то десь в містечку, на худий кінець, прибиральницею влаштуюся на якийсь час. Правда, це не найкращий варіант, гадаю треба тікати подалі, щоб не знайшли. Хочу сама розпоряджатися своїм життям, були плани поїхати вчитися та тітка не пустила. Все ж думаю в медичне училище поступити і водночас десь підробляти, треба ж за щось жити. Віктор мовчав, наче переварював все почуте… Оце так справи, закінчується двадцяте століття…. Дивно, невже люди не розуміють, що людина сама має вирішувати, як поступити в такій делікатній справі. Одружитись без кохання? Напевно це не вірно… Він думав чим би їй допомогти, шкода дівчини, гарненька, тендітна квіточка та чи правду розповіла… Але судити не мені… Уже підїжджали до містечка, гальмував, зупинив машину, - Я тобі запропоную допомогу, обдумай добре… Я зараз відвезу тебе до пошти, а потім поїду здам перець, це години дві пройде, не більше. Гадаю за цей час додзвонишся до тітки, почекаєш мене, хочу знати, що вирішиш, можливо буде потрібна якась допомога. Наталка навіть зраділа, повезло, хоч є з ким поділитися, то вже краще, легше на душі.. Вона додзвонилася до тітки, просила, щоб та передзвонила в колгосп, щоб передали тітці Зої, що з нею все добре, щоб не хвилювалася. Як влаштується дасть адресу. В розмові, тітка Оля не схвалювала вчинку та все ж пообіцяла передзвонити в колгосп, щоб не шукали. Запитала, які має плани на майбутнє. Дуже засмутилася, що не змогла приїхати, гадала, що цього б не сталося. Та все ж наче не дуже розсердилася, дала надію дівчині, вразі, якщо ніде не влаштується, тоді може приїхати до неї. Звичайно, розмірковувала Наталка, в двокімнатній квартирі три сім`ї, куди, ще мене туди? А потім нагадала, що Віктор з під Могилів - Подільського, адже в містечку є фельдшерське училище, може це мій шанс? Присівши на лавку під будівлею пошти, чекала на нього, роздумувала, що робити далі, що порадить він? Видно чоловік серйозний… В може не одружений, на вид молодий та в армії напевно був, відчувається стриманість, ні разу не перебив, коли розповідала про себе. Вони їхали по трасі, Наталка в роздумах дивилася в вікно. Мабуть він правий, поїду в Могилів - Подільський, ще приймають документи, можливо все задумане збудеться. Але зараз вони їхали в його село, Віктор пообіцяв влаштували на квартиру до рідної бабусі. Від траси, кілометра три, їхали по вапняній дорозі. Вздовж дороги посадка, з обох боків старі листяні дерева наче вистроїлися в ряд. Наталка здивовано запитала, А, що у вас дощу не було? Бачу зовсім сухо… Віктор уважно дивився на дорогу, - Та не знаю, вчора не було, я ж не з села їхав, це ж перець з Молдавії. Виднілися дахи хат, село потопало в зелені… Вони під`їхали до не високого паркану з штахетів , відразу загавкав пес. Віктор допоміг Наталці злізти з машини, ледь всміхався, - Не хвилюйся, тебе тут ніхто не скривдить. На обійсті стояв смуглявий літній чоловік, відкривши хвіртку, махнув рукою, - О, дивися Маріє, онук приїхав і не сам, напевно з нареченою. Наталка почервоніла, от тютя, чому не спитала про сім`ю… То мабуть не одружений…. За столом, спиною до них, сива, пишна жінка, в квітчатому халаті ножем різала кропиву, час від часу повертала голову до хвіртки. Віктор поспіхом прикрив хвіртку, почухав рукою голову, усмішка розпливлася на обличчі, - Знайомтеся це моя знайома Наталка, приїхала поступати в училище, зараз в містечку важко квартиру знайти, а ми ж недалеко, хочу, щоб взяли її на квартиру, що скажете? Ось так взяв і випалив все відразу, несміливо переминався з ноги на ногу, видно трохи хвилювався, ніяковів. Жінка поглядом зміряла з ніг до голови дівчину, - Ну я Марія, а це дід Антонаш, ну Антон, так тепер звуть. Проходь до хати, то хороше діло вчитися. Хитро повела очима, продовжила, - Ти Вікторе, сам їй покажи ту, більшу кімнату, а паспорт нехай на стіл покладе, я потім подивлюся, що то за пташечка прилетіла до нашого гнізда. А речей, немає чи, що? Хлопець задоволено позирнув на бабцю, - Гаразд, тільки ми з тобою тет – а – тет поговоримо, добре? Жінка звела чорні брови, - Що прямо такий секрет? Він кивнув головою, чорна чуприна спала на чоло, - Пішли Наталю покажу твою кімнату. Життя продовжилося, як кажуть - «Життя йде, як по маслу». Люди, хоч і молдавани, були гостинні, привітні. В душу не лізли, не дуже розпитували про життя. Це напевно після розмови з Віктором, вирішила дівчина, не знати, що він їй розповів та жінка особистого життя не торкалася. Вже на другий день з Віктором завезли документи в училище. Мала надія, поступити навчатися по спеціальності - » акушерська справа», адже в атестаті було лише три четвірки. В той же день, мала телефонну розмову з тіткою Олею, але в якому місті навчатися буде не сказала, не дала й адреси де проживає, пообіцяла інколи дзвонити. Марія все була вдома, не працювала, а дід працював в колгоспі, з ним і Наталка пішла, щоб заробити якусь копійку. За квартиру розплачувалася грішми з весілля, мала надію, коли буде вчитися, переїде в гуртожиток. Віктор раз на тиждень приїжджав машиною, то привезе цукерок, то часом морозиво. Він дещо розповів про себе, виявилося, що живе в цьому ж селі, через дві вулиці, минув рік як прийшов в армії. Наталка помітила, що коли дивився на неї, ясніли очі, всміхався. Вона вечорами чомусь стала думати про нього, гарно мати такого друга. А якщо є дівка? Одружиться й про мене забуде. А чи варто втрачати? Правда молдаван, не українець, видно й серед них є непогані люди і такі працьовиті, як і ми. Одного разу Марія зайшла в кімнату Наталки, коли та була з дідом на роботі. На столі дві книжки між них виглядав паспорт. Ну тепер вже уважно подивлюся документ, варто глянути де приписана. Жінка, аж зблідніла, коли побачила в паспорті штамп реєстрації шлюбу. Оце так - так, що ж це виходить, заміжня?! Про тіток розповідала, а про чоловіка ні слова, дивно. Але ж здається Віктор в захваті від неї, як молоде хлопчисько, хіба може не зізналася йому. Ой Боже, Боже, це ж треба такого… Трохи заспокоївшись, роздумувала, так вже тиждень лишився, хай їде вчитися, ще й наче гуртожиток їй пообіцяли. Все буде добре, хай минеться, як сон. Менше бачитимуться, то на краще. Здається вона на нього не запала, має за друга. Та це я собі, щось придумала, своїх дівчат достатньо. Краще мовчатиму, навіть доньці нічого не буду казати, спокійніше спатиме, а дідові тим паче не скажу, бо відразу своїм язиком розплеще на роботі. Час летів, Наталка навчалася в училищі. Хоча й отримувала стипендію, все ж вечорами вишивала рушники, а Віктор здавав їх в магазин, була якась копійка. Більше ні разу не їздила в село до Віктора. Коли ж він приїжджав до бабусі та зацікавлено дивилася на нього, а може, щось скаже, чи проговориться за неї, як влаштувалася дівчина? Але він мовчав, Марія ж не хотіла ворушити минуле. Ніхто й не підозрював, що в них дружба переросла в кохання. Частіше зустрічалися, похід в кіно, поцілунки, обійми, веселі розмови. Вона так звикла до нього, вже й не замислювалась, що він молдаван. Дівчина раз в три місяці дзвонила тітці в Москву, розповідала про навчання, але адресу не назвала. Хоча тітка Оля вже й знала, що навчається в Могилів – Подільському та сестрі не говорила, вирішила, так всім буде краще, спокійніше. Осінь… Вересень видався напрочуд теплим. Вони зустрічалися в парку, неподалік від училища. Наталці залишалось вчитися пів року. В цей день вони не мали зустрітися, але після занять на сходах училища, з великим букетом квітів, стояв Віктор. По святковому одягнений, мило всміхався, не звертаючи уваги на сторонніх, сміливо, ніжно торкнувся її губ своїми й подарував квіти, - Ну, гадаю нам пора вирішити коли одружимося. Підеш за мене? Я кохаю тебе, неодноразово вже говорив, те, що мала чоловіка для мене пусте. Хай тільки в селі цього не знають, щоб не плескали язиками, а мені байдуже. Розгублено зиркнула, ледь-ледь почервоніла, опустила голову, наче ховала свої красиві, волошкові очі. Глибоко вдихнула, рукою ніжно торкнулася його обличчя, трохи здивовано, -А, що вже час? Ледь нахилившись, взяв під руку, - Пішли сонечко в кафе, морозива посмакуємо, там і поговоримо. В маленькому кафе не людно… Грала лірична музика… Віктор замовив морозиво і вони присіли за круглий стіл, - Наталочко, більше ніколи й слова я не скажу тобі за заміжжя. Давай в листопаді одружимося, зимою холодно, тобі вчитися зовсім мало залишилося, чого нам час тягнути? Розпашілася, схвильований погляд тонув у його очах, взяла за руку, - А, що батьки тобі скажуть? Вони ж мене навіть не бачили. І в паспорті штамп, я ж не розірвала шлюб… Погляд очі в очі, милувався нею, - Та то пусте, я це питання вирішу за два тижні. Просто загубиш, так дехто робить, посвідчення про народження в тебе? Засяяли оченята, кивнула головою. Він вкотре всміхнувся, - Ну тоді не переймайся, в новому паспорті штампу не буде, ніхто нічого не знатиме. Пройшло три тижні … Одного вечора Віктор приїхав машиною,»Нива» виблискувала на сонці, Наталка здивовано, - Що не хотів своєю їхати, чи на ремонті? Чи може в когось на прокат взяв? - Та ні, це наша з батьком, казав, як одружуся мені віддасть. Дорога здавалася довгою…. Наталка хоча й одягнена в вишиванку й в чорну не коротку спідницю, все ж хвилювалася. Це ж мов оглядини, як її сприймуть, що чекає на неї? А він примружував очі, ледь посміхався, бачив її стурбованість, - Та ти не хвилюйся, там дід так щебетав, так хвалив тебе, за мене такого ніколи не говорив. Віктор зупинив машину біля паркану з білої цегли… Відразу відкрилися металеві ворота, дід Антон посміхався, кивав рукою, - Давай, заганяй зразу машину, нащо залишати під парканом. Наталка тримала в руках торт, Віктор підморгнувши взяв її за руку, - Ану усміхнися, засяй сонечком весняним, пішли. Вона перевела подих, в душі просила Бога, щоб все було добре. Переступивши поріг веранди, їм назустріч вийшли чоловік і жінка. Дівчина відразу зрозуміла, що це мама Віктора, бо він був дуже схожий на неї. Жінка всміхнувшись подала руку, - Ну от, нарешті познайомимося, я мама Каміла, довго чекали в гості. А це мій чоловік, батько Віктора, Роман. Напевно син говорив тобі, в нас ще є дві доньки та вони одружені, живуть в Атаках. В хаті за столом, сиділа бабуся Марія. Вона побачивши молодих, привітно всміхнулася, відповіла на привітання. На якусь мить зупинила погляд на дівчині, наче хотіла заглянути в її очі. Її ,аж холод пройняв, ото напевно чекає на мене допит. Пригадала, ще тоді, як їхала від них, радо прощалася, бажала щастя та знайти мені гарного кавалера. Мабуть не чекала, що все так складеться. Вона не знала, що Марія мала розмову з Віктором про своє заміжжя та він відразу їй нагадав, що мама його теж мала перше невдале заміжжя.. Колись бабця його просила, нікому не розповідати, тепер можна сказати підписали угоду, все тримати в таємниці. За столом наче в рідній сім`ї … Як сказав дід, на тверезу голову треба про все говорити, я потім вже випити. Старші шушукались між собою, дід керував всім, весело пропонував страви, хвалив домашнє вино. Підморгнувши Вікторові, встав із - за столу, почав говорити, - Ну тепер всіх запрошую випити. Весілля не буде гучним, не той час на жаль, але через місяць станете на рушник. Так, що завтра подавайте заяву, а за все інше не хвилюйтеся. Наталко, в нас родина величенька, вміємо добре працювати, ніякої роботи ні діти, ні онуки не бояться. І вміємо гарно повеселитися, побачиш наше молдавське весілля. Ну, а де житимете, вам вирішувати. Хочу сказати одне, що наш дім, для вас завжди відкритий. Тож давайте за це й вип`ємо! Задоволений промовою батька, Віктор обіймав Наталку, легенько рукою притиснув до себе, шипотів, - - А ти боялася, все добре бачиш… Каміла привітна, чорнява жінка, в основному мовчала, зацікавлено поглядала на майбутню невістку. Добре закусили, погомоніли… Всі дивилися на Марію, чекали її слова. Вона наповнила свій келих вином, дивилася на Наталку, - Так, а тепер я хочу сказати слово та щось запитати. Наталя ледь зблідніла, опустивши голову, під столом зажала руку Віктора. Він відчув легке тремтіння, зрозумів, що дуже хвилюється, поклав руку на плече, ледь – ледь притиснув до себе. Марія посміхалася, двома руками тримала келих, - А, що Наталко, що онук мій молдаван, то нічого? Вона дивилася прямим поглядом, наче чекала на її відповідь Віктор, щоб підтримати її при всіх, ніжно чмокнув в щоку, голосно, - Сміливіше, не бійся, не соромся. Стара продовжила, - Що любиш його? - Наталя сильно почервоніла, тихо промовила, - Та він же хороший, то, як не любити, кохаю його, обіцяю шанувати. А, що молдаван, яке це має значення, ми всі рівні. Вона тільки закінчила говорити, на поміч прийшов Віктор, - А я тішуся, що буду мати жіночку українку. Он сестра Марина, чоловік в неї українець, хіба в них погана сім`я? І в нас все буде добре! Марія задоволено дивилася на молодих, - Ну тоді за Вас! Нехай збудеться все задумане!! В добрий час! Потім мати й батько Віктора, наливали вино й всіх запрошували випити за все сказане. Минув місяць… Наталка про весілля тітці Олі нічого не говорила. З тіткою Зоєю так і не спілкувалася. На весілля були запрошені тільки дві дівчини, з якими навчалася. Весілля пройшло без ніяких пригод. За молдавським звичаєм. В основному гості, це не маленька родина Віктора. Дівчина почувалася щасливою, всі хвилювання відійшли, у неї все добре. Якби ж то ближче, то поїхала б на цвинтар до батьків і попросила в них благословення. Розповіла б їм, що пізнала справжнє кохання, що зустріла справжнього друга, який їй є опорою в житті. Що збулася мрія, вивчилася і тепер працює в лікарні. Та несла камінь на душі, задумувалась, інколи нишком витирала непрохану сльозу, коли ж поїду в рідне село? А треба поїхати, як важко роками нести цю ношу - образу та треба переступити гордість. Пробачити тітці за все, що було, поки вона жива. На жаль час швидко летить, не знати, коли побачить сад дитинства, свою хату й зеленаве, споришеве обійстя…. Закінчилося весілля, на машинах роз`їжджалися гості… Віктор літав на крилах, задоволений весіллям, ніс дружину на руках до самого ліжка. Дивувався Віктор поведінкою дружини… Цілував в шию, роздягав її, вона ж соромилася, ховала очі, прикривала своє оголене тіло. Тонула в його обіймах і водночас її проймав страх та це ж мало колись статися. Віктор не міг зрозуміти, чому така поведінка? Не наважився запитати, до чого в такий момент розмови… Билося гучно серце… Від ніжних дотиків здригалася… Боїться інтимних стосунків? Чому? Коли тіла сплелися в одне ціле зрозумів і здивувався… Невже так буває? Йому не вкладалося в голові, як це мати чоловіка і залишитися недоторканою…. Червневий день видався ясним і теплим. У небо сині пливуть хвилясті, білі невеликі хмаринки. То зовсім близько, то вдалині здіймаються птахи в політ і знову припадають до землі. Сонячні промені пестять листя на кущах і деревах, водночас з вітром заграють, мерехтять, знову й знову виблискують на сонці, а деякі припадають до трав і квітів, даруючи тепло і ніжність, все довкола наче в позолоті… Машина «Нива» звернула з центральної траси, їхала вздовж великого садка. По краю вже відцвіли вишні, а далі яблуні старі, крислаті, майже всі відцвіли, лиш де – де - де між них ще можна побачити в цвіту. А попід ними зеленаві трави присипані пожовклими пелюстками цвіту. В машині за сидіннями два похоронні вінки, великий букет квітів. Поруч бутель з вином в красивій плетінці, торт і пакет солодощів. Наталка дивилася в вікно, пригадувала дитинство і той день, як тікала. Той день змінив її життя… Ледь стримувала сльози, так швидко пролетів час, не була в рідному селі шість років. Під серцем, аж щеміло, холод по тілу. Рукою притискала до себе п`ятирічного, смуглявого синочка Андрійка, наче знаходила в ньому розраду, щоб не розплакатися навзрид. Її коханий і любов, її надія і щастя, це син і Віктор, вона раділа, що доля зробила їй такий подарунок. Він вів машину, час від часу позирав в дзеркало, бачив тремтячі вії. Намагався піймати її погляд, щоб посміхнутися, вкотре підтримати. Розумів, що вона поринає в спогади, відчував, як їй боляче згадати минуле, як важко простити. Вже майже проїхали садок, далі дорога роздвоювалася. Віктор зменшив швидкість, - Наталочко, зараз куди наліво, чи направо? Немов проснулася, кивнула рукою, - Наліво село, а направо цвинтар. Можливо вони вже там, я тітці Олі говорила о котрій годині приблизно приїдемо, здається встигаємо. - А вона вчора мала приїхати?, - уважно дивлячись на дорогу запитав чоловік. Наталка погладила сина по голові, відповіла, - Так вчора. Відразу серйозно до сина, який спритно виставив обличчя в вікно, примружив оченята від вітру. - Ще трішечки й приїдемо, посидь тихенько. Андрійко зазирав в її сумні очі, -А в мене тут теж є бабуся й дідусь? Ніжно обійняла своє чадо, поцілувала в чоло, - В тебе тут є дві бабусі, старенькі, як бабуся Марія. Посидь, як на шилі крутишся, скоро їх побачиш. Її погляд губився поміж трав… Напевно ми усі маємо гріхи, гадаю з роками усвідомлюємо помилки. Не варто мстити, це лиш відкриє болісну рану, згадуючи, наче попаде на неї сіль. Чи варто часто озиратися назад? Хто знає? Як згадати краще, можливо й варто… А все болюче, геть розвіяти вітрами і простити, як Бог прощає. Якби важко не було та це треба зробити… 2018р

ID: 822034
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 20.01.2019 11:32:07
© дата внесення змiн: 20.01.2019 12:22:25
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 25 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Ніна-Марія, Светлана Борщ, КВолынский, Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Valentyna_S, Катерина Собова, Маг Грінчук
Прочитаний усіма відвідувачами (278)
В тому числі авторами сайту (54) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (3):  назад [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Вячеслав Рындин, 17.05.2019 - 14:00
32 give_rose friends hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Вячеслав Рындин, 01.01.1970 - 03:00
Приємно.Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Ольга Калина, 12.02.2019 - 14:57
12 12 Прекрасно! Захоплююча розповідь.. give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Рада,що сподобалася проза. give_rose 21 22 22
 
Надія Тополя, 10.02.2019 - 16:49
я захоплююсь вашою прозою. На таких незначних епізодах з життя і так гарно все описати: зворушливо, чуттєво, захоплюяче.Дуже гарно, дуже
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Тополя, 01.01.1970 - 03:00
Я щиро вдячна Вам!Завжди рада,що читаєте. Всього найкращого!!! give_rose 21 22 22
 
ТАИСИЯ, 31.01.2019 - 15:35
Недаром говорится...
Пути Господни -неисповедимы...
И наши судьбы - также - труднопроходимы! hi love03 16 17
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Большое спасибо!. Мне приятно,что нашли время прочесть мою прозу.Успехов Вам,дорогая! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Капелька, 29.01.2019 - 22:59
12 shr flo22 Дуже хвилююче цікаве оповідання!Неперевершенно сказано про життеві незгоди і радощі!Читав,переживаючи за Наталку.Гарно,що її життя влаштувалося добре- в гарній сім’ї і з коханим чоловіком!
Дуже дякую за прекрасну розповідь! 21 19 021
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
А я Вам дякую! Рада,що читаєте мої твори.Всього найкращого Вам!Успіхів і натхнення! friends give_rose give_rose give_rose
 
Не Тарас, 28.01.2019 - 22:02
Ваша проза мене надихає 12 12 16 16 hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Не Тарас, 01.01.1970 - 03:00
Я рада,дякую! give_rose 21 22 22
 
Galkka2, 28.01.2019 - 17:37
Цікаво!!!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Galkka2, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! give_rose 21 22 22
 
Маг Грінчук, 28.01.2019 - 11:18
hi 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Маг Грінчук, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 give_rose
 
Микола Карпець)), 27.01.2019 - 22:45
16 17 Таке воно життя, Сонечко flo12 ....МАЙСТЕРНО написали! 16 give_rose 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Микола Карпець)), 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! give_rose 21 22 22
 
Мельник Галина, 22.01.2019 - 12:28
Дійсно, оповідання заслуговує високої оцінки! Мені сподобалось. Вам Господь дав неабиякий талант! У вас і проза, і поезії - неймовірні! Хай Всевишній допомагає Вам - дає наснагу, здоров'я та надихає на нові твори! 12 021
 
Ніна Незламна відповів на коментар Мельник Галина, 01.01.1970 - 03:00
Я щиро дякую за теплі слова!Рада,що читаєте мої твори. Нехай Господь сприяє нашій дружбі,нашим бажанням, нашим успіхам! Всього найкращого Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ніла Волкова, 21.01.2019 - 19:59
Цікаве оповідання, Ніно! Як і вся Ваша проза взагалі... 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніла Волкова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Нілочко!Рада,що сподобалась проза. give_rose 21 22 22
 
12 Зворушлива, життєва оповідь. Я в захваті, Ніночко! 16 16 give_rose flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую Світланко!! give_rose 21 22 22
 
Майстерно, Ніно! 12 Дуже гарно, хвилююча розповідь! 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Валічко! Рада,що заходите на мою сторінку. Всього найкращого Вам! give_rose 21 22 22
 
Дуже цікава розповідь Ніночко!!! У житті різні ситуації бувають, таке воно життя!!! 12 12 Прочитала на одному диханні. Дякую!!! 16 16 icon_flower flo26 flo18 flo16 flo18 22 22 21 21 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Я Вам дякую за підтримку!дякую,що читаєте мої твори. Всього найкращого Вам! give_rose 21 22 22
 
Катерина Собова, 20.01.2019 - 19:06
12 12 12 Ніночко, неймовірна історія! Вклоняюсь майстру такої прози!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Катерина Собова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, Катрусю! give_rose 21 22 22
 

Сторінки (3):  назад [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Нові твори