Розстріляне сонце повільно сповзало у ніч,
Земля і вода аж багряними стали довкола.
Свої провидіння зловіще вигукував сич,
І звичне життя так незвично збивалося з кола.
Цей вечір звучав, та мелодія вийшла сумна,
В октавах низьких є завжди щось таке загадкове.
Ідилію світу руйнує безжально війна,
Ніколи й ніщо не приходить до нас випадково.
Та, крізь негатив, каяття, як сполоханий птах,
Критичною масою вирветься врешті на волю!
- А я ще й не жив! Бо усе було якось не так...
Щось змінює нас, чи вручає призначену долю?
Розстріляне сонце розсипало скалки навкруг,
Що зорями стали і падають з неба ночами.
... Життя, як відомо, з контрастів складається й смуг,
- Шукаємо світло! Рушаймо в дорогу! - Хто з нами?
в захваті 
