Простирадло віків покриває земне і буденне словами
Пил струсну різким рухом- оголю беззахисна душу
Відкриваю дверцята до шаф, мої скелети...я скучив за вами!
Витру труху. Згадаю. Помрію. Не вірю. Не хочу. Не мушу.
Кожен з вас нагадає своє, лиш своє. І як я уявляв
Імена, відчуття, присмак губ, паролі і явки
Розцінив- в шафу новий скелет потрапляв
Як життя розсудило-все вчасно і все без заявки.
Хтось із вас, мої скелетики, щиро і вірно кохав
Хтось тримався за спокій і тілесну згоду
Вже і палець в крові, та стримався, не зміг , не уклав
Із лукавим таку спокусливу й сумнівну угоду.
Відчуваєш? Горить під ногами, палає земля
І по колу здійсненне тобою назад повертається
То ще той бумеранг-передвісником судного дня
Далі -легше. А далі- з нуля. І грішник не кається...
Кожному своє. Дуже дякую за коментар 
у кожного є така шафа 
