|
В одному лісі на старій, високій сосні, жила білочка Рижуля з синочком, на ім`я Тішок. Він був спокійним і трішки ледачкуватим, інколи не хотів вилазити з дупла.
Рижуля цілими днями в пошуках горішків, жолудів, грибів - робила запаси на зиму.
Давно минули погожі дні…. Майже всі дерева голі, тільки ялинки і сосни зеленіли в лісі. Одного разу білочка повернулася в дупло і сказала,
- Синочку знаєш, на сосні, що поряд з нами, у маленькому дуплі поселився дятел - санітар. Я сьогодні вперше його побачила, коли почула стук. Тож маємо сусіда.
Тішок здивовано запитав,
- А чому санітар?
- Послухай синочку, під корою і на корі дерев є багато шкідників. Вони живляться корою і деревиною, цим і завдають шкоди. Дерева втрачають силу, починають хворіти. Спочатку сохнуть листочки й гілочки, а згодом засихає все дерево. А для дятла це основна їжа, він любить тих шкідників споживати. Тим і рятує дерева, тому й називають його санітар, - пояснила мама білка.
І продовжила,
- Напевно зима холодна буде, прилетів до лісу. Тут більше ялинок і сосен, він знайде в шишках насіння, яке теж полюбляє. Йому буде легше пережити холодні, зимові дні.
- Зрозуміло, - сказав Тішок і знову влігся спати.
Зима не забарилася…. Холодний вітер розгулявся вночі і трохи насипало снігу. А ранком поміж сірих хмар виглянуло сонечко. Білочка зраділа, коли вилізла з дупла,
-Ой, як красиво! Скрізь блистить, іскриться сніг і на деревах, і на землі. Та добре, що невеликий випав сніжок, треба поспішати, ще пошукати шишок. Вона плигала з гілки на гілку, за мить побачила дятла,
- Привіт сусіде! Що зажурився, чому нікуди не летиш?
Дятел відразу відповів,
- О! Дивися сусідко, зараз сонечко та це не надовго, відчуваю буде завірюха. Ти ж далеко не стрибай від дупла. А я полечу, ось зовсім близенько, на стару ялину, там трохи попрацюю.
- Не пройшло і пів години… Білка вже знайшла три шишки та раптово в лісі загуділо. Ввірвався вітер і густий, лапатий сніг. Вітер завивав, тріщали молоденькі гілочки дерев. Він ламав їх, крутив ними і підносив догори, а потім жбурляв донизу. Білочка розхвилювалася, загубила шишки, із-за снігу, перед собою, майже нічого не бачила. Напевно треба десь заховатися та де не знати? Вона плигнула з дерева на землю, біля старого дуба, побачила купу складених дерев. Ото добре, тут знайду затишок вирішила вона. І сховалася між купою дерев і товстим стовбуром дуба. Ой а, як же там мій синочок - журилася вона. Та знаючи, який він соня, вирішила, що міцненько спатиме.
А тим часом, як повіяв сильний вітер з снігом, дятел хотів повернутися на свою сосну в дупло. Та тільки розправив крила летіти, як вітер підхопив його, відкинув в сторону разом з гілочками, що зламав з дерев, кинув до землі. У дятла, аж голова закрутилася, не міг второпати куди його занесло. За мить відчув, що його, щось дуже тисне. Він намагався вибратися та не досить було сили, щоб вилізти з під купи зламаних гілок. Намагався гукати на допомогу та , хто ж почує, я в лісі розгулялася завірюха.
А малий Тішок почувши тріск і гул відразу проснувся,
- Ой, що це? І мами немає, що ж робити?
Він хотів відкрити двері з дупла та вітер так натискав на них, що в нього не вистачило сили це зробити. Треба почекати, хай трішки вгамується, тоді поскакаю маму шукати, вирішив Тішок.
Та добре, що завірюха гуляла недовго. Малий дуже хвилювався за маму, тому, як тільки вітер вщух, відразу виліз із дупла. Озирнувся навколо і голосно сказав,
- Ого скільки навіяло! Нічого собі, оце зима…
Цей голос почув дятел. Хоч він і дуже промерз та почав гукати на допомогу, - « Тик « - « Тчік» - «Тік».
-Ой, хто це? Здається наш сусід гукає на допомогу, - голосно сказав Тішок і не вагаючись спускався з сосни.
Великі кучугури снігу накрили землю, він не міг зрозуміти, звідки той голос і тому знову погукав,
- Дядьку дятле, це ви? Ви де? Щось я вас не бачу, відгукніться!
Знесилений дятел знову подав голос і цього разу Тішок почув де він. Спритно плигнув в сторону, під купою снігу і гілочок, побачив хвостик дятла. Де й сміливість взялася, швидко лапками звільнив його від снігу й гілок. Той ледве підняв крила промовив,
- Ой, а летіли я не в змозі. Дякую тобі, вже якось доберуся по гілках до дупла. Ти вчасно помітив мене, іще б трішки, я б напевно задубів на бурульку.
Раптово на них посипався густий сніг, обоє підняли голови догори. На гілці сиділа Рижуля, здивовано до них,
- А чого це ви внизу? Щось сталося?
Вона вже стояла поруч з сином. Він, аж підскочив від радості, тулився до неї,
- Мамо я так хвилювався за тебе, така завірюха була. Оце хотів плигати, думав тебе шукати та почув голос дядечки дятла…
Його нетерпляче перебив дятел,
- Мене Тішок спас, звільнив від гілок, я був би розпрощався з життям. Він молодець! Ти гарного сина виховала.
Білочка задоволено обійняла синочка, гладила по голові,
- Підріс мій Тішок, молодець синку! Не можна бути байдужим. Ось так і треба чинити, хто в біді, треба завжди допомогти.
А потім до дятла,
- Ну, що сусіде, кажеш, тебе добре притиснуло, не маєш сили злетіти… Та то не біда, сідай мені на плече, заберу тебе поки що до себе. В шишках насіння є, відгодуємо тебе, наберешся сили, тоді й будеш в дуплі своєму жити.
Тішок задоволено плигав з гілочки на гілочку, вслід за мамою з дятлом. Вискочив перед ними, відкрив двері в дупло. Його очі сяяли, як промінчики, радісно сказав,
- От і добре і нам веселіше буде!
Щаслива білочка дивилася на синочка. Вони обмінялися усмішками, вона тішилася, розумний мій синок, чуйний, добрий і сміливий…
27.12.2018р
ID:
819994
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.01.2019 14:00:15
© дата внесення змiн: 04.01.2019 19:24:12
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чарівна,достойна казочка для навчання найкращого! 
