І
Немає спокою зі мною
моїй роздвоєній душі.
Якщо не витру за собою,
то не мазюкаю вірші.
ІІ
Само собою – я не ангел,
але, звиняйте, і не біс.
Ну, не люблю: бої без правил,
нізащо, — браво! і – на біс!
Якщо ніяке, оминаю.
Але ж, подумають, – сліпий,
коли зіб'ється автор мій,
а я йому не помагаю.
Лихе просвічую наскрізь.
Та не викреслюю зі списку
ні буйних лицарів, ні міс
ані по ню, ані по писку.
ІІІ
Не помічають, а чекай
на Музу, Ліру, Панацею...
Ну як тобі іти у рай
коли ти на війні душею?
Тусуються чоловіки,
яким би – мат і ати-бати.
А що це в біса за жінки,
що не уміють їх прощати?
Ну то і що, що я не люб
хорошій Раї у сараї?
Я любих пробую на зуб.
Як не плює, то залишаю.
І не ображений ніхто.
На що іще оці піїти,
якщо не душу обігріти?
Буває, що разів по сто
знімаю шляпу...
і пальто...
А ви?
Плюєте проти вітру.
