Свято Ганни, що є нині,
Й бабці Ганни іменини
Мені в одне переплелись.
Я пам’ятаю як колись:
Біленька хата на горбку
У яблуневім холодку
Мене манила в пишний сад.
Там яблуні стояли в ряд,
Ще вишні, сливи, і грушки,
Кущі малини, й порічки́.
Сад здавався мені раєм
А ряди були безкраї.
І для мене: для малої,
Дерева всі були казкові.
А рано-вранці на зорі
Сіяло сонце угорі,
Воно світило й посміхалось.
То буде вічно, так здавалось,
Й моя бабуся в тім саду.
Думками з нею поряд йду..
Я згадую усі пісні,
Які співала там мені:
І про славетних козаків,
Про батраків, і паничів,
І про дівчину молоду,
Про її долю нелегку -
Про все те слухала в садку.
Давно покрився час туманом,
Немає хати вже над ставом,
А в пам’яті лиш бабця Ганна,
І її пісня бездоганна.
Оці прості гарні рядочки
Й мене вернули в ті садочки
Туди, де нам пісень співали
Де бавили нас доглядали.
Навчали, як на світі жити
І як свій рідний край любити....
Дякую, що повернули думки в дитинство
Ні, мені про все не розповідали.. То були пісні.. В моєї бабусі був дуже гарний голос - баритон.. Вона дуже любила співати, на той час, народні пісні.. Я завжди любила слухати, як вона співає.. Дуже часто просила, щоб і мене навчила.. А у мене не було ні слуху і ні голосу, то так і не навчилась.. Роки пролетіли, то зараз вже можу співати, але голосу так і немає.. Дякую за відгук!
