В сусідів хлопчик народився
Такий малий , такий смішний.
Трохи підріс і в двір з'явився-
Нова людина в світ новий.
Його любила вся сім'я:
Татусь любив, ще дужче мама.
Сестрички звали мале горобеня,
Стара бабуся називала Ваня.
А дід на витівки мастак,
Розумний з пишними вусами.
Хитро казав:"Давай козак
Кудись втечем від баби й мами."
Втікали вдвох у дідів сад,
А там кущі. дерева, квіти.
І був у них на двох підряд
Там підвязати, тут полити.
День загорявся у дворі,
Із хати визирне малятко
І вже звучить зі всіх сторін:
Козак, Іван , малий, горобенятко.
Біг син Іван на татків клич.
Катався в тракторі, радів простору.
А потім марив цілу ніч
Жовтим конем у чорнім полі.
Старші сестрички вже дівки,
Свої секрети, свої забаганки.
В пісочку з братом грались залюбки
Найкращі друзі для свого Іванка.
Бабуся хлопчика манила пиріжком,
А ще жаліла, лікувала кожну рану.
Від неї віяло і затишком й теплом,
То ж ріс щасливим мізинчик Ваня.
Матуся кожну вільну мить
Душею , серцем хилиться до сина.
За старших вже не так болить -
Мала душа дуже вразлива.
В теплі і злагоді росте дитятко.
Щебіт дитячий котиться кутком.
З усіх усюд Іван, горобеня, Ванятко.
Щасливим будь-живи з добром.́́
