В моїй голові постійно одна і та ж картина,
На ній Я, а поруч ця дівчина неймовірно красива,
Котру знаю, ніби давно і називається - Ірина,
Її вечорами уявляю. Як ту одну, та своя єдина.
Тепер причина, чому я не сплю до пізна - має ім'я.
Можливо, що все лиш тому, що якась її частина,
Ніби самого мене загублена десь половина ?
На це питання, до ранку, в мене є ще година.
Над моїми думками вона власна,
Не лише тим, що від природи прекрасна,
Її очі, в моєму понурому житті, як погода ясна,
І на серці знову розквітла, запахла весна.
У неї доволі цікавий склався характер,
Я не інженер, та певен, що він як реактор,
І важко в своїй поведінці і словах врахувати цей фактор,
Та благо, що в телефоні для таких як я є текстовий редактор.
Їй складно повірити у мої слова,
Бо чимось іншим зайнята її голова,
А в моїй останнім часом тільки вона.
Звідти її не вимиє навіть пляшка вина,
Випита, самотньої ночі, залпом до дна.
Натомість приходить, зовсім, інша мислина:
Я хочу, щоб вона стала моя дівчина любима.
І можливо якось складеться так, що у нас, навіть буде дитина,
І я певно був би щасливий знати, що вона моя дружина.
Ех, я ... і моя хвора, не виправдана, уява.
Це кожного вечору якась дивна забава,
Яке ж кохання для тих, коли кожна ця справа,
Наглядно демонструє, що ти завжди роззява ?
ID:
817991
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 18.12.2018 05:48:03
© дата внесення змiн: 11.02.2019 11:42:30
автор: Makkilan
Вкажіть причину вашої скарги
|
