Завість то є великий гріх,
але завідувать собі,то є вже сміх.
А так і є -як згадую юнацькі роки,
всі походеньки та безглузді кроки.
Тоді жили ми всі неначе стая-
хлопці,дівчата,були ми всі як вовча зграя.
Один за всіх і всі за одного-
це наш девіз а не девіз з кіно.
Без телефонів один за одного все знали,
тому що один одному все довіряри.
Якщо у когось не було грошей-
це незнав ні хто крім нас -хоч і ще дітей.
Ми один одного "крили" як могли,
хоч і не раз хотіли посварити вороги.
Коли батьки питали-де був я вночі,
ми в карти грали-до жодного відповідали всі.
Хлопці тайком курили сигарети,
дівчата по "затяжці"і це було нашим секретом.
Бувало випили і кружечку вина,
усі пили бо ми компанія одна.
Було,що хлопці з чужими бійку починали,
дівчата в біці,десь з боку не стояли.
Суперника чим були взмозі лупцювали,
не раз і матом частували.
І кожен вечір вмісті всі до одного,
збирались,щоб повеселитись,хоч з чого.
Було повсякому Амур десь прилітав,
і пару не одну між нами закохав.
Хоч потім пари ці і розпадались,
але на стільки були дружні -вмісті всі держались.
А ще весілля -як дівчата заміж виходили,
ось там гуляли всі,що сили.
Ті шо вже оженились нас не забували,
на кожне свято ,до себе в гості закликали.
Бувало спів гра в карти і марнування часу-
але щоб хтось згордився не було ніразу.
Тому я з ностальгією і згадую оті роки,
із гордістю кажу усім-такі ось були ми.
А ще завжди розказую своїм я дітлахам-
бо жить без соц-мереж для них є страх,
У приклад ставлю свої юнацькі - ті роки,
коли такимиж юнаками були ми.
І прошу я тепер своїх синів-
цінуйте дружбу,соцсіть вам не замінить цімборів.
Ви зрозумієте це все через роки,
коли вже будети такі як тепер ми.
Бо дружба строку годності немає,
коли з дитинства один-одному ти довіряєш.