Поезія – хвороба всіх віків.
Поезія – служниця й королева.
Ліричних сліз струмина кришталева
Остудить втому босих диваків.
Стежини замуравлені рядків
Біжать туди, де тіняві дерева,
Де яблуко дала Адаму Єва,
Де сплять сліди Пегасових підків.
Що з дівкою зв’язався, як вельможа,
Поет себе й поезію кляне,
Та слабину свою не переможе.
Від слави кам’яніють віршороби.
Поглянь навкруг – каміння лиш одне.
Життя від смутку гине без хвороби.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 13
Паэзія – хвароба ўсіх вякоў.
Паэзія – служанка й каралева.
Лірычных слёз рашучая залева
Астудзіць стому босых ступакоў.
Сцяжыны ўмуражэлыя радкоў
Бягуць пад засень ранішняга дрэва,
Дзе яблык падала Адаму Ева,
Дзе спяць сляды Пегасавых падкоў.
Што з вулічнай звязаўся, як вяльможа,
Паэт сябе й паэзію кляне,
Ды слабіну сваю не пераможа.
Ад славы камянеюць вершаробы.
Зірні наўкол – валун пры валуне.
Жыццё ад смутку гіне без хваробы.
